[750x750]

Фалдована спідниця. Вишивана запаска.

На злежаній сорочці--коралів довгі разки.

І свічечка воскова--як вбогий снопик жита

На полі бездиханнім з гаптованого цвіту.

До шлюбу одягала--тремтіли білі руки...

У скрині поховала до вічної розлуки.

А нині не здригнеться ні серце, ні мізинець,--

Зібралась, як до шлюбу, на вічний той гостинець.

Усе їй відболіло. Всі літа відшуміли.

І невідступна мука стоїть в ногах несміло.

А на лиці смиреннім, відречено-спокійнім,

Спочило дивне світло у тихому горінні...

Така була я, діти, іду від вас такою.

Нарешті дочекалась святого супокою.

Все вимела із хати--всі болі, всю гризоту,

А вам я залишаю нескінчену роботу:

Любіться, признавайтесь до роду, до родини,

І будьте молодими, і будьте молодими...

Відходила у квітах, у давнім гаптуванні...

Кому воно потрібне, те бабине убрання?

Ніхто і не погляне за тими рушниками,

Що баба в древню скриню назносила роками.

Ні в кому не заплаче бабусина примівка

Ні те шиття тоненьке--шовкова облямівка...

Усе забрала баба. І навіть ту образу,

Що не вдягла сорочки онученька ні разу.

Усе вона забрала. А ми й не пильнували.

До смерті не збагнемо, чого нам бракувало...

Марія Чумарна. Із книги "Вишивання долі".

Світлини для колажу взято  з інету та  від   Дмитра Пожоджука