Ти не шукай мене, прошу, не треба

Колись...Коли мине чимало днів,

Коли сумне осіннє синє небо

Затягнеться вуаллю із дощів.

І осінь знов водитиме за руку
Стежинами, де вдвох сміялись МИ.

І спогадами знов навіє муку...
Та ти не знайдеш більше там весни!

Ти не шукай мене, молю, благаю!
В мою весну з своєю осінню не йди!

А я прощаю! Все тобі прощаю,
Та ти тепер без мене проживи..

Усе забудь...І будь щасливим знову,
У твоїй осені не буде вже мене.

Бо я - ВЕСНА...А незакінчену розмову
Тобі на крилах вітер принесе...

Іра Левко