• Авторизация


АРКАН— ЧОЛОВІЧИЙ ТАНЕЦЬ 29-10-2014 10:34 к комментариям - к полной версии - понравилось!

Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение

Аркан--чоловічий танець./Аркан--мужской танец.

[показать]
[показать]

Ти мусиш танцювати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі древнє чоловіче коло,
як тяжко зчеплені чоловічі руки, як тяжко почати і зупинити цей танець.
Хоч раз ти стань у це найтісніше коло, обхопивши руками плечі двох побратимів,
мертво стиснувши долоні інших, і тоді в заповітному колі ти протанцюєш під безоднею неба із криком по-звіриному протяжним.
Щоб не випасти із цього грішного світу, хоч раз змішай із ближніми піт і кров.
Сину людський, ти стаєш у чоловіче коло, ти готовий до цього древнього танцю тільки тепер.
З хрестом за плечима.
З двома розбійниками.
Тільки раз.


Герасим'юк Василь

Аркан. Танець гуцульських багатирів, які спускались з гір. Цим танцем посвячували у богатирі (опришки) молодих гуцульських юнаків.
Arkan - circle dance of heroic Hutsul warriors. Ukrainian hutsuls, group of Ukrainian highlanders that inhabit the Carpathian mountains in western Ukraine. Hutsuls preserved unique dialect and unique traditions and cultural heritage of their own. Hutsuls have very distinct their own unique genetics (DNA haplogroups) too.

Танець аркан є одним з древніх символів горянського життя. Згідно з деякими версіями він містить в собі елементи поганського ритуалу, а також міг бути танцем-ініціацією, посвятою в чоловіки. Гуцули вважають його опришківським танком.

Спробуємо уявити, як це могло виглядати століття і століття тому. Бо коли нині на сцені аркан танцюють добре вишколені професіонали в попрасованих біленьких сорочках, академічно тягнучи «носочок», роблячи бадьорі усмішки і приймаючи хвацькі пози, враження може виникнути дещо хибне. Найімовірніше, тоді це відбувалося у верхах, на полонинах, зрозуміло — під відкритим небом — ближче до сонця, до богів... Отже. На полонині з якихось причин сходилися чоловіки. Етнографи кажуть, що пастухи. Можливо. А може й мисливці. Але, безумовно міцні (які іще можуть вижити в жорстких гірських умовах?)
Ці відбірні горяни сходилися докупи, напрошується в уяві — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Вони вже зараз, наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину... Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі. До речі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Свідомо, чи мимовільно?

...Учасники ритуалу починали неспішно і важко розгойдуватися: вправо-вліво, вправо-вліво. Нарешті коло «відривалося» від землі і починало обертатися. Народжувався власне танець. Рухи в колі вимагали синхронності, відчуття одне одного. Чи були вони такими, як можемо побачити в сучасному аркані? Але, мабуть, мали певне значення, були мовою, яку розуміють Сонце, Вогонь, Земля, Вітер. Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще... Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який жест, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу опасти, розпастися, «заспокоїтись». Очевидно, лише самі танцюючі непомильно відчували, коли наставала мить єднання з богами.

Аркан, який ми ще при великому бажанні та затятій наполегливості шукача автентики можемо побачити нині у виконанні фольклорних колективів, гуцули вважають танцем опришків. Як зауважив Роман Герасимчук у своїй монографії «Танці гуцульські» (опублікована польською в 1939 році у Львові), старі гуцули кажуть, що аркан у них існує віддавна. Але на якийсь час танець зник через те, що під час першої світової війни чоловіків-гуцулів не було дома. Він відродився, як каже автор, «з покращанням умов життя (робота в лісі) в 1925-1928 роках». Тепер, говорить автор (на момент написання розвідки), його танцює виключно молодь, що навчилася аркану в повоєнні часи. Залежно від регіону він називається «аркан», «арґан», «оркан»...».

...Аркан — танець, де хлопці демонстрували свої силу, спритність, дисциплінованість.
Остання виявляється в умінні точно виконувати в танці команди лідера. В опришківському аркані є ватажок...




Танець Аркан є одним з древніх символів горянського життя. Згідно з деякими версіями він містить в собі елементи язичницького ритуалу. Найімовірніше, тоді це відбувалося у верхах, на полонинах, зрозуміло — під відкритим небом — ближче до Сонця та Богів…

Горяни сходилися докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій — чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак.

«Єднання в братерстві, в шануванні та прославленні Сонця, Вогню, Вітру та Землі — Аркан, звільняв шалену енергію ритму, духу та свободи, рухаючись і зверху нагадуючи, священний арійський символ обертання Всесвіту — Свастя!»

Аркан далеко не єдиний танець у язичників-горян, який виконувався в колі і мав ритуальне значення. («Гуцульські танці «коло», «колесо», «кругляк», «кочело» теж виконуються в обрядовому варіанті, як рух по колу вправо і фактично імітують хід небесних світил (сонця)», — твердить етнограф Л.Сабан).

Мистецтвознавець, хореограф Богдан Стасько пригадує, як на Львівщині спостерігав аркан у виконанні жіночого фольклорного колективу:

«Дівчата теж танцювали аркан, правда полегшений, не такий швидкий і складний. Вони приходили на полонину, приносили хлопцям їсти. А якщо не заставали пастухів на місці, то розкладали ватру і танцювали коло неї… То був танець очікування», — пояснює хореограф.

Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу розпастися, «заспокоїтись». Очевидно, лише самі танцюючі мимовільно відчували, коли наставала мить єднання з Богами. І навіть у сучасному цивілізованому сценічному варіанті Аркан вперто зберігає запалюючу силу, гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику.


Гей, заграйте в бубни! Гей, цимбали – грайте!
Вийшли ми на доли,
Вийшли ми на горе
Ворогам Вкраїни,
А собі на славу.

Гей, сміються води!
Гей, радіють гори!
Дух – у нашім тілі,
Дух із нами діє.
У однім пориві!
Благодать – у силі!

Гей, прославте нині!
Гей, славіте вічно!
Українську долю,
Гей, карпатську волю!
Гей, орлине щастя
Здобувати воям!



Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus “прихований, таємний, мовчазний” і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та “найвищим світоглядом“, а загалом – золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр – місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних “соломонових” мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів (від санскритського tivra “строгий”) Північного Причорномор’я.

Як бачимо, наші предки свято берегли таємниці пращурів. Знати їх могли тільки члени генетичного священного ордену, який у Карпатах називався “аркан”, у Степу – “гопак” (від санскритського “гопа”- “пастух”). Відповідно поряд з чоловічими орденами існували жіночі. У різних регіонах вони мали свої назви як от “поляниця”, “басорканя”, “яга”, “мава”, “подоляна” тощо. Наявності таємничих орденів повинні ми завдячувати значному розвитку та вдосконаленню демонологічних вірувань. Для непосвячених члени таємних орденів суть духи покійників, що постійно контролюють дотримання членами племені відвічних трайбових норм та цінностей.



Фактически до сих пор у гуцулов руководящим является инициастический “мужской союз”, условно именуемый “Аркан” (возможно, в центральноукраинском субэтносе таким союзом и был “Гопак”, а рядом с мужским существовали в разных регионах женские – “Поляница”, “Босорканя”, “Мава”, “Нява”, “Яга”, “Додола-Дудулица” и т.д.). Сохранению его у гуцулов мы должны быть благодарны значительному развитию и усовершенствованию карпатских демонологических верований. Для непосвященных сами члены таинственных орденов есть духи (“чугайстры”), враждебные, якобы, аналогичному “женскому союзу” (“нявки” или “мавки”).

Сам танец “Аркан” (тождественный по музыке ирландскому “Ev Sistr” и бретонскому “Ev Chistr ‘Ta, Laou!”), которого горцев Карпат, по легенде, научили могущественные богатыри, спустившиеся с гор, есть обрядом посвящения гуцульского двадцатилетнего парня в воины (“легини”, то есть легионеры). После участия в нем он получал право осуществлять танцы, носить бартку (маленький топорик на динной ручке, явно предназначенный для борьбы с хищными животными леса) и подпоясываться широким поясом. То есть становился потенциальным “опрышком” (“тем, кто оприч”, член тайного союза), по легендам непременно осуществляющим рекет относительно сел с “русским правом” и ведущим земледелие (в то время как опрышки происходят исключительно из сел, живущих по “валашскому праву” и ведущих пастушеский способ жизни).

Именно название ордена и танца происходит из латыни (по утверждению самих римлян, кельтского слова): arcanus “тайный, спрятанный, молчаливый”.

Танец “Аркан” именно происходит в молчании (тексты, предложенные Степаном Пушиком и Русланой – новшество сегодняшнего дня), в то время, как кельто-бретонцы не знают танца, но музыку (правда, исполняется она ими чуть медленнее), идентичную “Аркану”, сопровождают слова о священном напитке воинов-фенниев – сидре (кстати, название касты жрецов славян “волхвы” означает имено “валахи”, первоначально “кельты”, затем перенесено на название романизированного кельтского населения и затем на все романизированные этносы).

Потому не должно удивлять восторженное принятие (хотя и были такие, кто брюзжал) “якобы-гуцульских” “Диких танцев” Русланы Лыжичко, закрепленное её победой на Евровидении 2004 года, а также уверенное шествование мелодекламационных проектов Валерия Меладзе “ВИА Гра” и Марийки Бурмаки. Они выполняют не социальную функцию “попсы”, а именно шаманства, явления духовного, хотя и еретического, являются откровением солнечной онтофанической сакральности в нашем профаническом, десакрализированном мире, в эпоху “розового голокоста” души и испарения тонкого опыта глубинного восприятия мира.


http://primordial.org.ua/archives/1287

4437240__2_ (116x24, 1Kb)

вверх^ к полной версии понравилось! в evernote


Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник АРКАН— ЧОЛОВІЧИЙ ТАНЕЦЬ | СЛАДКИЙ_МЕД - Дневник СЛАДКИЙ_МЕД | Лента друзей СЛАДКИЙ_МЕД / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»