Народна архітектура давнього українського села, або як облаштовували своє житло наші предки у різних регіонах.
Серед багатьох пам’яток народної творчості почесне місце належить архітектурі народного житла, яку Олександр Довженко назвав “архітектурною праматір’ю пристанища людського”. З глибокої старовини архітектурна народна творчість донесла до сьогоднішнього дня елементи, які свідчать про високі художні, господарсько-культурні, моральні ідеали народу-трудівника.
В архітектурі традиційного сільського житла український народ, незважаючи на багатовікове соціальне гноблення, обмежені економічні можливості та майже повну ізольованість від шляхів розвитку світових професійних архітектурно-художніх шкіл, досяг естетично значущих вершин в гармонійній узгодженості найрізноманітніших видів декоративно-прикладного мистецтва.
Полтавщина
ПОЛТАВЩИНА. Кінець XIX – початок XX ст.
[768x600]
Житловий комплекс, с. Великі колишнього Кобеляцького повіту Полтавської губернії, тепер Кобеляцького району Полтавської області
Типовим для полтавських садиб було розташування будинку всередині чистого двору на значній відстані від вулиці (т.зв. “глибоке”), вікнами до сонця, і відділення від будинку господарських будівель. Архітектурно-композиційна побудова полтавського житла є одним з варіантів народної архітектури лівобережних лісостепових районів України. Основними його ознаками були: пропорційна рівнозначність співвідношення висоти стін і даху (висота стін дорівнює висоті даху) і позбавлений будь-яких пластичних елементів обтічний силует чотирьохскатного солом’яного даху, сформованого укладанням розстеленої або м’ятої соломи, іноді залитої зверху рідкою глиною; асиметричне конструктивно-тональне розміщення окремих частин фасадної стіни, яке відображало відповідне призначення різних приміщень житла (житлового – “хати”, вхідного – “сіни” та господарського – “комори”).
Житло Полтавщини характеризувалося широкими “навісами” виносами даху щодо стін. Декоративно-художні прийоми оформлення архітектурних елементів (кронштейнів, виносних балок, колонок), які підтримували дах, відзначалися різноманітністю різьблення орнаментальних мотивів. Істотним архітектурним прийомом зовнішнього оформлення полтавського житла була галерея, якою оточували частину фасадної стіни (перед коморою або входом у житло), весь видний фасад, а то й два, три, чотири фасади повністю.
Використовуючи різноманітні прийоми різьблення (контурну, профільну, нігтьову, наскрізну тощо), народні майстри надавали своїм творам художньої завершеності. В назвах архітектурних елементів житла та в його прикрасах яскраво проявилося народне уявлення, за яким житло об’єднувалося з іншими елементами народної матеріальної культури, народним костюмом зокрема. Наприклад, нижній конструктивний елемент даху (поздовжня балка під виносом даху), як і низ сорочки, отримав назву “лиштва”, і по лиштві, як і в сорочці, прикрашався орнаментальною смугою.
На тлі житлового комплексу виділяється традиційний народний костюм: мереживна біла вишита білими нитками сорочка, насичена кольорами верхня частина костюма – “керсетка” і багатобарвна ткана плахта.
ПОЛТАВЩИНА. Кінець XIX – початок XX ст.
[768x600]
Інтер’єр житла, с. Покровська Багачка колишнього Хорольського повіту Полтавської губернії, тепер Хорольського району Полтавської області
Інтер’єр полтавського житла був типовим для лівобережних районів України. За традицією піч у полтавському житлі розміщувалася в кутку біля вхідних дверей, відкрита шафка для посуду (“поличка”) – в протилежному кутку біля дверей. У найбільш світлому місці в будинку – під вікнами несучої стіни проти печі – ставили широку масивну лаву. На лаві встановлювали кужіль з прядивом; сидячи на лавці, шили і вишивали, а на свята садили почесних гостей.
Характерна особливість інтер’єру полтавського будинку – поперечна балка (поперечна перекладина) стелі, стягувала дві протилежні поздовжні стіни будинку і конструктивно не була пов’язана з традиційними поздовжніми балками, які становили основу несучої конструкції стелі. Білена стеля будинку навхрест була переділена балками, які не білили, а прикрашали контурним або тригранним різьбленням. На балках вирізали культові обереги (хрест, солярні знаки – кола і т.д.), іноді дату зведення будинку та прізвище господаря. За традиційними уявленнями, ці знаки охороняли родину від ворожих сил і сприяли її благополуччю. Про приналежність полтавського інтер’єру до українського житла лівобережних районів Дніпра свідчила також і форма димоходу печі. На відміну від правобережної, полтавська піч мала закритий стінами печі припічок, тобто димохід печі не нависав над пічкою, а стояв на ньому.
Типовими елементами декору в інтер’єрі полтавського житла були різноманітні декоровані профільним різьбленням кронштейни, які підтримували полички, розташовані над дверима і над вікнами. За характерну форму завершення у вигляді кінської голови ці кронштейни називалися “конячками”. “Коники” служили своєрідними кілками, на які вивішували ткані або майстерно вишиті тамбурним швом полтавські рушники – гордість господині та її дочок. Декоративні святкові рушники, якими прикрашали у свята стіни будинку, називали в народі “кілкові”, на відміну від прикладних і ритуальних рушників.
Київщина
КИЇВЩИНА. Кінець XIX – початок XX ст.
Житловий комплекс, с. Доброводи колишнього Уманського повіту Київської губернії, тепер Уманського району Черкаської області
Традиційною для південних лісостепових районів Київщини була вільна забудова двору з віддаленим від вулиці розташуванням будинку, поверненими вікнами головної стіни на південь, а фасадом на схід. Господарські будівлі двору розміщували перед вікнами будинку, відокремлюючи їх від чистого двору плетеним тином.
Обмазані глиною, побілені стіни хат на Київщині завершували чотирьохскатним солом’яним дахом, покритим пов’язаними снопами з гребенем (“верхом”). Зверху з’єднання притискали поруч схрещеними жердинами і викладали по рогах сходинками (“китицями”).
Народна творчість яскраво проявилася в кольорово-орнаментальному оформленні всіх споруд двору. Тонке відчуття кольору сприяло виробленню стійких прийомів – інтенсивне фарбування господарських будівель в контрасті з білими стінами житла, які прикрашали мальованим орнаментом. Типовими місцями розташування розпису був фриз (“підстрішіна”) і обрамлення вікон. У композиціях мальованих орнаментів переважали мотиви “бігунків”, “хмеликів”, “квіток”.
Колірна гамма народного одягу поєднувалася з колоритом житлового комплексу.
КИЇВЩИНА. Початок XX ст.
Інтер’єр житла, с. Кам’янка колишнього Черкаського повіту Київської губернії, нині м. Кам’янка Кам’янського району Черкаської області
Інтер’єр житла Київщини був типовим для правобережних районів України. За загально українською традицією, піч у київському будинку розміщували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих полиць встановлювали засклену шафу. Під вікнами чільної стіни будинку навпроти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку (“канапа”). Належність київського інтер’єру до житла правобережних районів Дніпра свідчила форма димовідного пристрою (труби) печі, який спирається на стовпчик, нависаючи над пічкою.
Інтер’єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX століття для настінного розпису, крім традиційних мінеральних (глиняних) і рослинних барвників, почали використовувати анілінові фарби, які купували на базарі. Майстерно прикрашалась мальованими композиціями піч. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювалися горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі – «пріпічка», лежанки, каміна, пічки. «Підприпічок» і камін прикрашалися квітковими композиціями вазонного або букетного типу. У композиції, крім рослинних, вводили і улюблені у фольклорній традиції сюжети птахів – півня, галки, сороки. Рослинною орнаментикою, виконаною олійними фарбами, декорувалися стіна над ліжком, двері і вікна, а також меблі – шафи, спинки канапи.
Мальовничі засоби оформлення стін та меблів узгоджувалися з різноколірним народним вбранням.
КИЇВЩИНА. Початок XX ст.
Інтер’єр житла, с. Кам’янка колишнього Черкаського повіту Київської губернії, нині м. Кам’янка Кам’янського району Черкаської області
Інтер’єр житла Київщини був типовим для правобережних районів України. За загально українською традицією, піч у київському будинку розміщували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих полиць встановлювали засклену шафу. Під вікнами чільної стіни будинку навпроти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку (“канапа”). Належність київського інтер’єру до житла правобережних районів Дніпра свідчила форма димовідного пристрою (труби) печі, який спирається на стовпчик, нависаючи над пічкою.
Інтер’єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX століття для настінного розпису, крім традиційних мінеральних (глиняних) і рослинних барвників, почали використовувати анілінові фарби, які купували на базарі. Майстерно прикрашалась мальованими композиціями піч. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювалися горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі – «пріпічка», лежанки, каміна, пічки. «Підприпічок» і камін прикрашалися квітковими композиціями вазонного або букетного типу. У композиції, крім рослинних, вводили і улюблені у фольклорній традиції сюжети птахів – півня, галки, сороки. Рослинною орнаментикою, виконаною олійними фарбами, декорувалися стіна над ліжком, двері і вікна, а також меблі – шафи, спинки канапи.
Мальовничі засоби оформлення стін та меблів узгоджувалися з різноколірним народним вбранням.
КИЇВЩИНА. Початок XX ст.
Інтер’єр житла, с. Кам’янка колишнього Черкаського повіту Київської губернії, нині м. Кам’янка Кам’янського району Черкаської області
Інтер’єр житла Київщини був типовим для правобережних районів України. За загально українською традицією, піч у київському будинку розміщували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих полиць встановлювали засклену шафу. Під вікнами чільної стіни будинку навпроти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку (“канапа”). Належність київського інтер’єру до житла правобережних районів Дніпра свідчила форма димовідного пристрою (труби) печі, який спирається на стовпчик, нависаючи над пічкою.
Інтер’єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX століття для настінного розпису, крім традиційних мінеральних (глиняних) і рослинних барвників, почали використовувати анілінові фарби, які купували на базарі. Майстерно прикрашалась мальованими композиціями піч. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювалися горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі – «пріпічка», лежанки, каміна, пічки. «Підприпічок» і камін прикрашалися квітковими композиціями вазонного або букетного типу. У композиції, крім рослинних, вводили і улюблені у фольклорній традиції сюжети птахів – півня, галки, сороки. Рослинною орнаментикою, виконаною олійними фарбами, декорувалися стіна над ліжком, двері і вікна, а також меблі – шафи, спинки канапи.
Мальовничі засоби оформлення стін та меблів узгоджувалися з різноколірним народним вбранням.
КИЇВЩИНА. Початок XX ст.
Інтер’єр житла, с. Кам’янка колишнього Черкаського повіту Київської губернії, нині м. Кам’янка Кам’янського району Черкаської області
Інтер’єр житла Київщини був типовим для правобережних районів України. За загально українською традицією, піч у київському будинку розміщували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих полиць встановлювали засклену шафу. Під вікнами чільної стіни будинку навпроти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку (“канапа”). Належність київського інтер’єру до житла правобережних районів Дніпра свідчила форма димовідного пристрою (труби) печі, який спирається на стовпчик, нависаючи над пічкою.
Інтер’єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX століття для настінного розпису, крім традиційних мінеральних (глиняних) і рослинних барвників, почали використовувати анілінові фарби, які купували на базарі. Майстерно прикрашалась мальованими композиціями піч. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювалися горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі – «пріпічка», лежанки, каміна, пічки. «Підприпічок» і камін прикрашалися квітковими композиціями вазонного або букетного типу. У композиції, крім рослинних, вводили і улюблені у фольклорній традиції сюжети птахів – півня, галки, сороки. Рослинною орнаментикою, виконаною олійними фарбами, декорувалися стіна над ліжком, двері і вікна, а також меблі – шафи, спинки канапи.
Мальовничі засоби оформлення стін та меблів узгоджувалися з різноколірним народним вбранням.
КИЇВЩИНА. Початок XX ст.
Інтер’єр житла, с. Кам’янка колишнього Черкаського повіту Київської губернії, нині м. Кам’янка Кам’янського району Черкаської області
Інтер’єр житла Київщини був типовим для правобережних районів України. За загально українською традицією, піч у київському будинку розміщували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих полиць встановлювали засклену шафу. Під вікнами чільної стіни будинку навпроти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку (“канапа”). Належність київського інтер’єру до житла правобережних районів Дніпра свідчила форма димовідного пристрою (труби) печі, який спирається на стовпчик, нависаючи над пічкою.
Інтер’єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX століття для настінного розпису, крім традиційних мінеральних (глиняних) і рослинних барвників, почали використовувати анілінові фарби, які купували на базарі. Майстерно прикрашалась мальованими композиціями піч. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювалися горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі – «пріпічка», лежанки, каміна, пічки. «Підприпічок» і камін прикрашалися квітковими композиціями вазонного або букетного типу. У композиції, крім рослинних, вводили і улюблені у фольклорній традиції сюжети птахів – півня, галки, сороки. Рослинною орнаментикою, виконаною олійними фарбами, декорувалися стіна над ліжком, двері і вікна, а також меблі – шафи, спинки канапи.
Мальовничі засоби оформлення стін та меблів узгоджувалися з різноколірним народним вбранням.
