Вчорашній День Злуки співпав з роковинами загибелі на Майдані перших українських патріотів. Минув лише рік, - а як півжиття, настільки він був насичений, мов соляна ропа, подіями і емоціями: спочатку - щастям духовного єднання і перемог, потім - горем за загиблими і, зрештою, впертою, із зціпленими зубами, впевненістю - МИ ПЕРЕМОЖЕМО НАПЕРЕКІР УСЬОМУ. Така вже ми нація: чим більше воліють нас зламати, тим більший опір - козацькі гени прокинулися. Завзяті і горді ми, одним словом.
Ми всі стали іншими за цей рік - революція, окупація Криму, війна з колишнім "родичем" - ламала долі і світогляди. Цей рік став лакмусовим папірцем, детонатором виявлення сутності кожного мешканця України. Хто залишився байдужим, поринувши у власні маленькі проблеми, хто визначився як ворог українства і України. Але, мабуть більшість стала як оголений нерв, - воюючи, вмираючи, допомогаючи, співчуваючи, гуртуючись. І все це - заради своєї батьківщини. ПАТРІОТИЗМ перетворився на національну ідею, яка об"єднала людей різних віросповідань, національностей, мов. Ми ніколи не могли уявити, що цілий народ - українців, росіян, поляків, євреїв, татар - будуть називати "бандерівцями", а ми будемо цим пишатися. Мабуть, ніколи не проливалося стільки сліз за зовсім незнайомими, але такими рідними хлопцями. Мабуть, ніколи в армії не було стільки ДОБРОВОЛЬЦІВ - інтелігентів з вищою освітою, багатодітних батьків і літніх офіцерів запасу. Мабуть, ніколи не утворювався такий беспрецедентно величезний, унікальний у світі "другий фронт" - волонтерів і просто людей, які ділилися останнім, купували ліки, продукти, шили і в"язали, чергували в лікарнях, здавали кров, їздили на передову.("Одна половина країни воює, друга підносить патрони"). Ми стали фізично відчувати біль інших. Наша совість постійно стукає у мозок: "Біжи, потрібна твоя допомога, бо там твої рідні-незнайомі". Навіть затяті атеїсти стали віруючими, молячись за нашу перемогу і за наших вояків. Ми перестали боятися - влади, чиновників, силовиків. Ми стали активно реагувати на аттавізми, що залишилися у спадок нинішньому керівництву від колишнього, і завзято добиваємося справедливості.
Ми вже двічі втратили шанс(1991 і 2004), - мирним шляхом утворити НАЦІОНАЛЬНУ СПІЛЬНОТУ у НЕЗАЛЕЖНІЙ ЦИВІЛІЗОВАНІЙ КРАЇНІ. Зараз нам ВИЩІ СИЛИ дають ТРЕТІЙ і ОСТАННІЙ шанс, за який тепер ми платимо дорогою ціною - КРОВ"Ю НАЙКРАЩИХ НАШИХ СИНІВ. І ми НЕ МАЄМО ПРАВА цей шанс прогавити, зрадивши їхню пам"ять!
Ми своїми діями і думками створили могутній СВІТЛИЙ ЕГРЕГОР - звитяги, мужності, шляхетності, духовності, любові, доброти, самопожертви, патріотизму, віри, який зараз захищає Україну - попри горе втрат і майбутні важкі випробування. І завдяки йому ми вистоїмо, переможемо, подолаємо і зовнішнього, і внутрішнього ворога, бо МИ СТАЛИ НАЦІЄЮ.