Ой яснеє сонце вранцi Iз-за гори сходить, А мiй милий, мiй коханий Тай по свiтi ходить. А мiй коханий , мй любий Тай по свiтi ходить. Додому дорiженьки Нiяк не знаходить. Зацвiтає ожинонька Бiла , зацвiтає Ой горює дружинонька, Милий не вертає Ой горює дружинонька, Милий не вертає В чужiй хатi на чужинi Iншу пригортає А та iнша хитра й злая Тай чарами поїть А дружина серце крає, Раноньки не гоять А дружина серце крає Сльозами вмиває Личко бiле, очi синi, Бо горенько має Ой берiзоньки-сестрицi, Зелена дiброво, Прийшла до Вас на пораду, Прийшла на розмову: Ой берiзки бiлокорi, Що ж менi робити? Ви вмiєте, сестриченьки, З вiтром говорити Нехай хмари вiтер буйний Несе на чужину Голiвоньку йому зросить Сльозами дружини. Подув вiтер, задощило, Захитались вiти "Видно доля в тебе така- Однiй вiковiти" Нiчим тобi , люба сестро, Ми не допоможем,» Заплакали яснi очi Запросила: «Боже! Допоможи менi,Святий Боже, Милого вернути, Бо без нього менi в свiтi Не жити, не бути. Святий Боже, Святий Славний, Пошли допомогу, Вiдкрий йому яснi очi, Покажи дорогу, Покажи йому дорогу, Покажи стежину Хай верта хутчiш додому Бо плаче дружина I своє благословення Пошли тому дому Щоб не було того горенька Нiкому, нiкому. (Людмила Стременовська)