Повабить мене думка в далечiнь Що десь сховалась за туманом сивим. А там, яка я там була щаслива! Яка там неба синь i высочiнь! В тiй далинi дитячi мої роки I зорепад дощем в старi гаї , I мамин голос там, усмiшка, кроки, Й натрудженiiї рученьки її Там над ставком бiлесенька хатина Де зранку вже рум’ янять щоки ружi, Де обiйнялось соняхiв подружжя, Й цвiте червоним мамина хустина. Ген небокрай заплутався в дорозi I звив гнiздо на колесi лелека, Що прилетiв iздалеку-далека, Та "сторож"-палиця на рiдному порозi. Он порається на городi ненька, Огудиння де огiрковим цвiтом злите I молоденьке пустотливе Лiто Iз кошенятком бавиться маленьким. (Людмила Стременовська)