Это цитата сообщения Капельдудкина Оригинальное сообщение
КОМАНДИР ВЗВОДУ ОЛЕКСАНДР ЗОЗУЛЯК: "КОЛИ ВОРОЖИЙ ТАНК ПРОЇХАВ ПО МЕНІ ВДРУГЕ, Я НЕ МІГ ЗРОЗУМІТИ, ЧОМУ ЩЕ ДОСІ ЖИВИЙ"
Я плигнув прямо під танк, прокрутився в повітрі і впав на ліву сторону, з кулеметом в правій руці і рацією у лівій. Вороги побачили, що я плигнув під їхню машину, розвернулися і пішли правою гусінню по окопу, вирішивши мене задавити. Танк проїхався по моїй лівій руці і нозі, тобто по всій лівій стороні. Моя каска злетіла, чоботи теж. Машина зупинилася і потім задом наїхала на мене ще раз. Я опинився під ним. Гусінь ішла якраз біля голови. Але я повністю був при свідомості, тобто все відчував, бачив і чув.
Коли відкрив очі, вони в мене дивилися в різні боки. Я думав, що ось і все - це кінець. Але коли танк проїхав по мені вдруге, я не міг зрозуміти, чому ще живий, і подумав, якщо біль відчуваю, значить ще буду жити.
Народився я в Чернівецькій області, а останнім часом жив у Чернівцях. Працював сам на себе, тобто був приватним підприємцем. Коли в серпні мобілізували, я потрапив у 128 бригаду, 15-ий окремий гірськопіхотний батальйон.
У вересні нас відправили в селище Золоте. Там було важко, тому що ми тільки приїхали на позиції і нас одразу почали обстрілювати. Ми не встигли ні окопатися, ні закріпитися. Самим довелося вручну під обстрілами копати окопи і облаштовуватися.
В Золотому ми були місяць, а потім нас перекинули до Дебальцева, звідти до села Луганського, а потім на позицію яка називалася "Валєра" - це висота 307,5 метрів. Вона знаходиться десь посередині між Троїцьким і Дебальцевим. За нами була Горлівка, а перед нами - ворожі позиції. Я тоді був старшим лейтенантом, а по військовій професії - командиром взводу мінометної батареї. Проте на тій висоті я був наводчиком, корегувальником артилерії нашої і сусідніх 25-ої і 26-ої бригад. Паралельно був і командиром, бо мої хлопці були там зі мною. Мене закинули туди тимчасово, як корегувальника, але ми укріпились і пробули на позиції до січня. Спочатку все було спокійно, нас рідко обстрілювали. А от в січні почалися часті обстріли. А з 20 числа - щоденні, з різних боків. І 23, 24, 25 січня на нас пішли танки. Вони хотіли прорватися через цю позицію і закріпитися на ній. 23 числа ми відбили їх, без втрат, без поранених з нашого боку і навіть захопили трофейний танк, 24-го теж встояли на своїй позиції.
А 25 січня в наш бік відбулося три атаки. Дві з яких ми відбили, а під час третьої на нас пішло 5 танків і БМП. І можна сказати, що ми втримали позицію, але на грані. Тому що нас буквально давили танками і наші відступили. На позиції майже нікого не залишилось.
У той день все почалося десь біля 7 години ранку. Вороги обстрілювали нас з усіх боків: з мінометів, з самохідних установок, з "Градів". Дві години лупашили, а потім на нас пішли танки. Вони хотіли прорватися з лівої сторони, але в них не вийшло. Я відсік їх артилерією і вони відступили назад до поселення Санжарівка. Усе на деякий час затихло, після чого почався двогодинний артобстріл з їхнього боку. І новий наступ. Ми відбили їх вдруге, але десь біля другої години дня, вони почали третій обстріл, пробиваючи собі шляхи. Вони думали, що в нас є мінні поля біля річки Санжарівки. Коли прорвалася колона з 10 танків і БМП, ми їх добре бачили, вони йшли паралельно нашій висоті, вздовж річки. П'ять з них пішли далі, а ще п'ять повернули в наш бік. Я доповідав по рації, що йде колона техніки, дав координати, але вони були на повному ходу, тому в принципі важко щось було зробити артилерією. Я зрозумів, що в такому випадку можна тільки викликати вогонь на себе. З нашої сторони був тільки 1 танк і 3 БМП, з тих БМП тільки одна робоча. Усі залізли в окопи, а окопи були по коліна, бо позиція знаходилася на скелястій місцевості і вирити їх глибше було неможливо. Протяжність окопів приблизно 90 метрів, але вони йшли уривками, де-не-де були завалені снігом. Проти танків ми мали тільки 2 ПТУРа, 2 РПГ і одноразові гранатомети. Я думав, що вони просто перескочать через нас, бо це для них було найкращим варіантом - перескочити і потім ззаду усіх розстріляти. Але перший танк, який я побачив, обійшов нашу позицію зліва і хотів піти на нас, проте нам вдалося його підбити. Другий їхній танк теж обійшов нас зліва і пішов по самих окопах. Цей танк у мене на очах роздавив трьох наших хлопців з розвідки, які прийшли до нас на підмогу: старшого лейтенанта - командира взводу і двох його підлеглих. Це все відбувалось буквально за секунди, бо він летів на повному ходу.
Ворог їхав прямо на мене, націливши кулемет, під кутом, тобто однією гусінню по окопу, а другою по брустверу. Я почав думати, які є варіанти: побіжу вперед - розстріляє, якщо перелізу через окоп, теж шансів немає, бо там їдуть інші танки і звідти йде піхота. Єдиний варіант - плигнути під танк, заскочити між гусінню, в те місце, де я помітив невеликий відступ в бік окопу, в якому я міг вмістится.
У мене був кулемет, який я взяв замість свого автомата. Але він був або не змащений, або не почищений. Я ледве його зарядив і встиг зробити лише одну чергу, бо його заклинило. Потім плигнув прямо під танк, прокрутився в повітрі і впав на ліву сторону, з кулеметом у правій руці і рацією у лівій. Вороги побачили, що я плигнув під їхню машину, розвернулися і пішли правою гусінню по окопу, вирішивши мене задавити. Танк проїхався по моїй лівій руці і нозі, тобто по всій лівій стороні. Моя каска злетіла, чоботи теж. Машина зупинилася і потім задом наїхала на мене ще раз. Я опинився під ним. Гусінь ішла якраз біля голови. Але я повністю був при свідомості, тобто все відчував, бачив і чув. Коли відкрив очі, вони в мене дивилися в різні боки. Я думав, що ось і все - це кінець. Але коли танк проїхав по мені вдруге, я не міг зрозуміти, чому ще живий, і подумав, якщо біль відчуваю, значить ще буду жити. Мене врятував бронежилет і наколінники. Я шкодував, що в мене біля себе не було знеболюючих. Хоча права рука була зламана і навряд я б міг їх вколоти. Коли я потрапив під танк, ремінь від кулемету застряг у гусіні і зламав мені цю руку. Зараз туди вставили титанову пластину і 7 болтів. А мою ліву руку усю розтрощило. Ще, як виявили в лікарні, в мене було три переломи таза, опіки, розриви м'язів і просто відірвані м'язи. Коліно уціліло, але знизу я мав перелом гомілкостопа і три переломи в стопі, рвані рани з лівого боку.
Права нога була ціла, і я намагався себе нею навіть відкопувати, але робити це голою ногою важко. А взагалі танк притиснув мені рани і став жгутом, тому я не стік кров'ю, хоча все одно втратив її багато. Якби цей танк не звернув на мене увагу, і не застряг на мені, то напевно він перебив би останніх, хто залишився на тій позиції.
В той момент в мене працювали тільки логіка і інстинкт самозбереження. А страх свій я переборов ще в Золотому - просто змирився зі смертю і все. Тобто я себе переконав, що смерть це не саме гірше, що може бути.
Найгірше - це втрата свого військового підрозділу, особливо якщо я можу бути в цьому винний; ось цього я боявся більше, ніж смерті. Тому поки я лежав під танком, я думав про своїх хлопців, а не про себе, - чи усі живі. Але за період бойових дій я не втратив жодного свого бійця, а усі поранені вже повернулися в стрій.
У такому положенні, під ворожою машиною, я пролежав десь біля години. Коли він на мені застряг, наші почали по ньому стріляти з РПГ. Він крутив баштою, але відкрив своє вразливе місце і один наш солдат підбив його. Халілов Руслан - це мій хлопець, підійшов і закинув всередину 2 гранати РГД-5, а водія-механіка витягли і взяли в полон, лише тоді, коли підійшла підмога. Руслан кулеметом відстрілювався від піхоти, бо вона одразу йшла за танками. Він ще намагався витягувати мене, хоча і не чув того що я йому говорив, бо його сильно контузило. Він подумав, що я мертвий, але все одно довго смикав і все марно, бо тіло затиснуло так, що можна було тільки відкопувати. Руслану довелося відступити, коли сепаратисти потрапили йому в кулеметну стрічку і він не мав чим відстрілюватися.
Третій ворожий танк пішов з правого боку. Він поїхав поза нашими позиціями і залетів у нішу, яка в нас була для машин, ось там його наші і підбили. Він згорів разом з нашим Уралом, який там стояв. Два інших танки втекли, коли підійшла наша підмога. Був майже вечір, коли хлопці добралися до мене. Гранатометник Борис разом зі мною був одним з останніх на позиції, він бачив мене під танком. Але коли приїхали наші, він подумав, що то вороги і почав відступати. Вони його помітили, під'їхали до нього, а він спочатку підняв руки, думав здаватися. Коли з'ясував, що це свої, показав їм де я лежу. Танк відтягнули. Мене поклали на плащ-палатку, вкололи знеболювальне. Підтягли до машини, і вкололи вдруге. Тоді вже я і відключився. Потім відвезли до своїх, до нашої мінометної батареї, що стояла в 3 км від тієї позиції. Там мене спочатку не впізнали, подумали, що я сепаратист. Я був весь у болоті, скривавлений, ліва частина тіла роздерта. Але знайшли документи і відправили у військовий шпиталь у Артемівськ.
Загалом на позиції загинуло 7 наших чоловік. Сепаратисти назвали ту висоту "Сталінградом", бо вони поклали там купу своїх сил.
Зараз після важких поранень, мені ще довго потрібно проходити реабілітацію, ставити протез.
Але якщо буде можливість, то я звичайно повернуся до своїх обов'язків і хлопців, які вжедуже чекають там на мене. Хоча без руки і з такою ногою буде непросто пройти комісію, але я сподіваюсь що мені вдасться це зробити і знову відчути себе повноцінним і потрібним.
Мені здається, що тепер я став більш твердим, і війна мене загартувала. Мені доводилось командувати, давати наводки, а це все не так просто, треба бути впевненим на 100 відсотків, що ти даєш правильні координати. Щоб не було втрат серед населення, в артилерії треба бути точним.
Ми маємо захищати свою землю, бо якщо вороги захоплять східні області, потім доберуться до наших земель і прийдеться зупиняти їх вже вдома. Особисто я йшов на війну, щоб захищати своїх рідних від усіх цих сепаратистів.
Олександра Зозуляка нагороджено орденом Богдана Хмельницького II ступеня за втримання позиції і збереження свого взводу.
Картка сестри Олександра для допомоги:
Зозуляк Олеся Дмитрівна
ПриватБанк
5168757220756912
Текст і фото: Віка Ясинська, Цензор.НЕТИсточник:http://censor.net.ua/r337219