Хочу  поділитися  своїми  враженнями.  Наше  місто Лисичанськ  знаходиться в 30 км. від Бахмутки.  Частенько  ми  чуємо  вибухи!  Коли  менші, коли  більше.  По  вулицях  міста  ходять військові зі зброєю,  їздять танки  та  бронемашини.  Рік  тому   - 22 травня  -  ми  прокинулися, а по  місту  ходять люди  зі  зброєю, на  заводі  отаборилися  ополченці.    А  навколо вже  було  линири.  Скажу чесно,   багато  хто  з  наших  сусідів і знайомих ходили з георгіївськими  стрічками й раділи цим "захисничкам"...  І навіть зараз  (місто звільнили 22 липня) в  місті  багато  "сочувствующих" та  "ожидающих".  Куди ж від них  подітися?

       Та я не про те.   Сьогодні   пройшов у нас  мітинг,  присвячений Дню Перемоги.  Людей  було  багатенько, хоч і не так,  як раніше.  Були на мітингу люди з червоними маками на грудях, були  й  ті,  хто  відмовився (хоча їх  перед мітингом роздавали безкоштовно!).  Прийшли  на свято й четверо  молодиків із маками та георгіївськими  стрічками,  подарували букети  й  ветеранам.  Їм  зааплодували  аж  10 - 15 чоловік.  Все!  Це  у  нас,  у  Лисичанську!  Не  знайшовши  підтримку, вони  вирішили  ще  щось  вигукнути (  не  розчула що, бо людей було багатенько),  та  їх осадили, що не треба свято перетворювати на політичний мітинг.  Й  до кінця мітингу вони стояли, щось собі фотографуючи, перемовляючись.  Але  більше  нікому не заважаючи...   Так що   отак, господа рашисти,  вам у  нас робити більше нема чого!

[679x354]

 І  наостанок хочу  показати  вірш  моєї  учениці, написаний  до Дня Перемоги.  Вибачте, автора не буду називати.  Неспокійно в нас.

ЯК ТАКУ  КРАЇНУ  НЕ  ЛЮБИТИ?

                            Багато  війн  пройшло  над  Україною,

                            Багато постраждав народ людський.

                            То  буря  вила,  то злий  вітер  шквалами

                            Приносив  людям  біди  і  шторми.

                            Страждала  Україна  від  загарбників,

                            І плакала,  й  стогнала,  і  ревла.

                            І  брали  козаків  в  полон  злорадники,

                            Знущались  так,  що  навіть  кров  текла.

                            Але  народ  наш  український  вистояв,

                            І  вороги  нас  вбити  не  змогли,

                            Тому що наш  народ  незламний,  сильний,

                            Життя  віддасть  для  матінки-землі.

                            Народ  наш  мужній,  славний,  незрадливий.

                            Він  зміг  боротися  за  землю  і  життя.

                            О Україно!  Славу й честь  нестимуть

                            Твої сини  на  довге  майбуття!

                            Я  вірю:  Україна  буде  жити!

                            Я  вірю:  нас чекає благодать!

                            І  як таку  країну  не  любити?

                            За  неї  варто і  життя  віддать!

                                                                  (Квітень 2015 р.)