Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
Настала тиша. Я чую, як б'ється моє серце. Все, що мене оточує, з кожною секундою тьмяніє, зливається в велику сіру пляму. Я стою у самому центрі справжнього пекла - донецького аеропорту... Я відчуваю простір навколо себе, але не можу поворухнутися...Закриваю втомлені повіки, намагаючись уявити те, що відбувається, сном... Я падаю... Мене підхоплюють товариші, викрикуючи моє ім'я, вони щось збентежено говорять мені, але я чую лише приглушені звуки... Я звинувачую себе за свою слабкість, сотню разів...Чому я опинився тут?.. Чому є десятки, сотні, тисячі, таких як я?.. Ця земля омита кров'ю моїх поневолених предків, які хотіли жити інакше...
Ця боротьба тривала століттями... Зараз нас всіх об'єднує спільна мета - ми боремося за незалежність України, за її цілісність, за її існування! Ми боремося за мабутнє наших дітей, рідних!Ми - незламні духом українці, ми ніколи не допустимо, щоб ворог панував на наших землях! Агресор застосовує проти нас могутню зброю, хоче винищити нашу націю, хоче стерти її історію... Але є речі, які не під силу змінити нікому - це безкінечну любов до Батьківщини, готовність захищати її до кінця, жагу до свободи, справедливості... Мені не шкода свого життя, коли мова йде про соціальний гніт моїх братів та сестер - українців... Вони хочуть забрати у нас все, але ми нічого не маємо, окрім віри, моральних цінностей, та бажання бути вільними...
Я відкриваю очі, і я піднімаюся. Картинка стає більш чіткою, звуки численних пострілів приводять мене до тями! Я знову стою на ногах! І я розумію, що треба боротися, не зупиняючись ні на мить! Я присягаюся найжорожчим, що у мене є - Батьківщиною...Я не здамся! Ніколи не здамся!!!