Пока ви тут ржотє Полтавщину окупірували кровожадні бандеровці.
Оттуда он даже людей евакуірують в Москву. Це шоб ви знали!

БАБА СЕРЕДИХА І БАНДЕРІВЦІ

Пока ми садили картоплю, слідкували за тим як сходить на розсаду капуста, як в’яжуться яблучка і як лупляться курчата, в селі откуда-то зявилися бандерівці. Притому висадка, согласно московській развєдці відбулася дуже локально в городі в баби Середихи.

Баба Середиха жила сама на окраїні села, за нею був ліс, грунтова дорога до провалля і зарості вкусного терну. Тому баба славилась скверним характером, тернівкою і тим шо в неї діти в Моськві. Ким ті діти в Моськві, ніхто не знав і узнавать не пробував, бо людина яка їздила в Москву, а ще й якщо бачила іздалєка кремльовську стєну і мавзолей, то прирівнювалася до дуже розумних і страшно просвітльонних людей. Принаймні так було при союзі і трохи після нього.
Але на рівні людських клопотів, з коровою, буряками, довгоносиком, і Василем-алкоголіком, наших селян московські діти не впечатляли.
У баби Середихи колись був дід Середа, противний сильнопющий мужчина, який після других стопійсят розказував, як самолічно топив хвашистів в чорному морі, бо лютий був і прагнув перемоги. Всі знали, шо дід був у войну штабним писарем, але од гріха подальше вірили і кивала головою. На старость у діда кончився розум, тому іноді він у портках приходив у сільраду на наряд. Тяжкий був дід і несносний, баба бігала за ним по селу, а потім прив’язувала крепко як квочку посеред двору.
Потім діда не стало, якось на весні всі помітили, шо старий Середа уже не ходить по селу в портках.
Баба жила сама, тихо і спокійно. Ждала телефонной связі із Москвою, і внуків на літні вакації. З сусідами вона жила дружно, за виключенням тих моментів, коли сусідська собака Юлька подерла в її курнику яйця.
Цієї холодної зіми, коли в Києві люди вмерзали в майдан і виганяли паразітів, баба Середиха сиділа в теплій хаті, дивилась по інтеру серіали про любов неземну. Їй чогось часто звонили діти і казали «Мама у вас же ужас!». Баба не знала шо таке Кісєльов-ТБ і тому казала «Де?». І тоді діти переказували бабі все шо точно проісходило в неї за порогом. Баба казала «тю. Щас подивлюся за вікно!» За вікном був ліс, грунтова дорога і сусідський індик - войни там не було. Але дітям видніше - там же бігали «агалтєлиє малодчіки» і вбивали нещасних беркутівців разними ізувєрськими методами. Баба розказувала дітям про те, шо за городом снігом звалило стару сливу. А діти нещасно плакали, бо вважали шо мама пренепрємнно бреше шоб їх не розстраювать, а насправді «малодчіки» уже її чуть-чуть повісили на тій старій сливі. Кароче страшно там у них усе було, як в новостях.
Коли зійшов сніг, і в Росії заговорили про українських бандерівців і їх кровожадность. Діти рішили бабу везти на Москву, бо вмерти в росії то ж щастя, шоб ви знали, кримські старушки не можуть ошибацця.
Середихиного сина проважали на бандерівську Україну за бабою всім мікрорайоном. Жінка плакала і клала йому голову на грудь, бо вже бачила як українські бандерівці доїдають лєву п’ятку її чоловіка. Всю дорогу до Києва і потім до села, Середихин, виглядав бандерівців, а так як їх не було, то він їх точно бачив.
Ну правда ж, людоньки, не може ж обична людина ходить по вагону і предлагать «прєссу на русаком язикє», це ж обізатєльно должен був буть бандерівець, страшний провокатор. Бабу евакуїровали із села дуже бистро. Коли в сільраді оформляли документи, то син розказував про ужаси шо в нас творяться, і про бандерівців. А голова сільради кивав, ставив печатки і думав. «Які нахуй бандерівці, в нас он даже наркоманів нема». Вивезли бабу сікрєтно, под. покровом ночі і внезапно, шоб вдруг канібалістичні, ті пресловуті бандерівці не напали на повозку і не вкусили бабу за ногу.
Баба всю дорогу на Москву дивилась на вкраїнські села, і думала, - «а й правда, вдруг бандерівці?! А так буду жить в Москві, там же мавзолей і не нада картоплю підгортать».
Сільські бандерівці, ходять тепер до середихи в двір і полять квітник, бо має ж бути все красиво…

© Татуся Бо