Это цитата сообщения karsone Оригинальное сообщение

Кохання. ч.3

Як не дивно, ставлення в народі до всіх цих непутящих дівчат було доволі терпимим. Автор книжки «Україна кохання» Олександр Виженко пише, що до жінок легкої поведінки він не знайшов виразної антипатії в жодній із народних пісень. Навпаки, в них відчувається поблажливе, з легким гумором і сарказмом «виправдання» теми недозволеної любові й дівочої гріховності: нехай дівка грішить, а то не буде в чому каятись. І вже зовсім неймовірно те, що повій (принаймні у піснях і приказках) не особливо засуджували ревниві українські жінки, які далеко не завжди перешкоджали візитам чоловіка до їбунки. Краще хай собі ходить Микола до боски, аби не ходив до сусідки Тодоски, вважали вони.

Поки ласий до пристрастей Микола стрибав у гречку, сама дружина теж часу даремно не гаяла: Слава богу, що муж добрий — не б'є, не лає, що він мене, молоденьку, гуляти пускає. Якщо вірити народним прислів'ям (а чого ж бо їм не вірити?), то в української жінки завжди був той, хто зрозуміє, приголубить і пригорне: ой кум кумі рад, завів куму в виноград. Таке воно життя — адже то не кума, що під кумом не була.

А може, все було не так? Хіба українців не стримували церковні правила, які категорично засуджують сороміцтво, блуд, блудяжство, бісівщину? Релігійні канони, наприклад, стверджували: якщо жінка під час пристрасті виявиться на чоловікові зверху — поститися їм обом п'ять років. А якщо дозволить собі (ганьба!) «цілувати соромний уд» — піст десять років! Проперелюбство мови немає взагалі — це один зі смертних гріхів, за який дорога веде просто в пекло.

І що? Постилися українці по 5—10 років? Дзуськи... А про перелюб із народних пісень дізнаємося ось що: Закувала зозулечка, сидячи на свеклі: хто не любить чужих жінок, буде душа в пеклі. І, щоб не втрапити у пекло, козак на схилі літ займався підрахунком своїх зозульок: Ой любив я дівок сорок, а молодиць триста; маю в бога надієньку: моя душа чиста.

Хоча були, звичайно, в Україні й побожні жінки. Вони, як то й заведено, сповідалися в духівника: Я ж попові признаюся, що я з кумом кохаюся. Що ж їм відповідав священик? А піп каже: «Можна, можна, тільки прошу, осторожно». Мало того. Деякі жваві панянки примудрялися спокусити святого отця просто на сповіді: Взяв піп її за коліно, перестало, що боліло. Як взяв її трохи вище, стала Гандзя веселіша.

От такі, виявляється, українські Гандзі.

Зрозуміло, всі ці прислів'я, приказки й гумористичні співанки не можна сприймати за чисту монету. Але все-таки з пісні слів не викинеш: у цих національно-амурних фантазіях віддзеркалено еротичний світогляд українців, їхню неймовірно багату палітру сприйняття любові, еротики, сексу.