НА ЖАЛЬ ЦЬОГО НЕ ЗМІНИТИ...
15-01-2015 00:13
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения ВЗРЫВАЯ_СТЁКЛА Оригинальное сообщение
НА ЖАЛЬ ЦЬОГО НЕ ЗМІНИТИ...
Всім доброго вечора.
... на разі збираю думки в купу, щоб поділитися тут з тими, хто здатний слухати, чути, аналізувати і розуміти. Втомилися всі. Дуже. Але тримаємося. Нам потрібно не "повернутися живими", а закінчити війну. Перемогою. Зі щитом чи на щиті. Бути добру. І миру.
Висвітлюючи воєнні конфлікти в різних частинах світу, всі в першу чергу говорять про постраждалих серед цивільного населення. Про його сльози, його біль, його зруйновані будинки, його поранені чи мертві тіла. Зрештою, тут очевидні і здоровий глузд, і благородна мета чи навіть місія ЗМІ: показати суспільству, що ось до чого приводить війна, подивіться і зрозумійте нарешті, скільки в ній жаху і страждань.
Чи варте воно того?! Ні, і сотні тисяч разів ні!...
Проте, війни відбуваються все одно. Як щось абсолютно жахливе, безперечно абсурдне, але ніким невідворотне...
Про солдат пишуть менше. Не завжди є можливість, та і не завжди це доцільно. Яка кінцева мета? Ці ж люди свідомо йдуть вбивати, свідомо йдуть на смерть...
Чи можна з ними співпереживати? Чи можна їм співчувати? Чи, швидше, засуджувати?
Тому на першому плані - уривки зруйнованих життів ні в чому не винних людей. Жертв.
В Україні не так. Все зовсім навпаки! Неабияку цікавість викликає саме передова, саме життя та побут військових, драматизм історій добровольців і солдат.
Розумієте, сама по собі війна, а не її наслідки!!!!
Для прикладу, Донецький аеропорт. Не те щоб там не було постраждалих серед так званого мирного населення. Вони є! Їх багато! І звісно, не можна не співчувати цим людям. І щонайменше з двох причин:
... перша - це, звісно, і матеріальні, і моральні збитки. Від цього на війні нікуди не сховатись...
... друга - на секундочку, а через кого почалась ця війна?!
Чи не через їх обмежене, тупе, недолуге бажання жити в "Новоросіі" з благословінням Путіна?
Можна заперечити, мовляв, на окупованих зараз територіях лишаються проукраїнські громадяни, які самі ненавидять сепаратистів і одразу були проти них. Але своє "проти" вони так вдало тримали і продовжують тримати при собі...
Якби цинічно не звучало, ці люди самі покликали війну на свою землю.
Відкрили їй двері і сказали "Ласкаво просимо"!....
Та і що ти скажеш про цих численних бабусь, що біля розбомблених "ополченцями" будинків, витираючи сльози, просять Путіна "трахнуть по етім бандеровцам так, штоб до Кієва достало!"????...
Найприкріше, що так думають не тільки застряглі у Совецкому Союзі бабці. Отож, не поспівчувати їх обмеженності і сліпоті - гріх, в найширшому його розумінні.
Але завжди знаходяться винятки. Діти. Через це страждають діти - наше майбутнє.
Яким ще так відверто до лампочки "кровожадние бенднровци", "фашисти", "каратели", "руская весна" і "батюшка Путін". Їм непотрібні ці всі дурні ігри дорослих! Вони хочуть розвиватись, дізнаватись постійно щось нове, кудись їхати, займатись чимось цікавим... Та що завгодно! Тільки ні, не обмежувати себе, в усіх сенсах цього слова! Але під час війни діти автоматично стають заручниками ситуації. На жаль, цього не змінити. Вони вимушені вигрібати через дурість своїх батьків.
Один із зруйнованих будинків на передовій. Хоча... лише частково - будинок, в основному - уламки... По підлозі - розбите скло і розкидані іграшки. А на столі, що весь покритий порохом, - синього кольору щоденник, і запис в ньому: "Завтра контрольная по английскому. Я не все вопросы выучила, наверное, будет 10 или 9"...
[700x457]
Это цитата сообщения ВЗРЫВАЯ_СТЁКЛА Оригинальное сообщение
НА ЖАЛЬ ЦЬОГО НЕ ЗМІНИТИ...
Всім доброго вечора.
... на разі збираю думки в купу, щоб поділитися тут з тими, хто здатний слухати, чути, аналізувати і розуміти. Втомилися всі. Дуже. Але тримаємося. Нам потрібно не "повернутися живими", а закінчити війну. Перемогою. Зі щитом чи на щиті. Бути добру. І миру.
Висвітлюючи воєнні конфлікти в різних частинах світу, всі в першу чергу говорять про постраждалих серед цивільного населення. Про його сльози, його біль, його зруйновані будинки, його поранені чи мертві тіла. Зрештою, тут очевидні і здоровий глузд, і благородна мета чи навіть місія ЗМІ: показати суспільству, що ось до чого приводить війна, подивіться і зрозумійте нарешті, скільки в ній жаху і страждань.
Чи варте воно того?! Ні, і сотні тисяч разів ні!...
Проте, війни відбуваються все одно. Як щось абсолютно жахливе, безперечно абсурдне, але ніким невідворотне...
Про солдат пишуть менше. Не завжди є можливість, та і не завжди це доцільно. Яка кінцева мета? Ці ж люди свідомо йдуть вбивати, свідомо йдуть на смерть...
Чи можна з ними співпереживати? Чи можна їм співчувати? Чи, швидше, засуджувати?
Тому на першому плані - уривки зруйнованих життів ні в чому не винних людей. Жертв.
В Україні не так. Все зовсім навпаки! Неабияку цікавість викликає саме передова, саме життя та побут військових, драматизм історій добровольців і солдат.
Розумієте, сама по собі війна, а не її наслідки!!!!
Для прикладу, Донецький аеропорт. Не те щоб там не було постраждалих серед так званого мирного населення. Вони є! Їх багато! І звісно, не можна не співчувати цим людям. І щонайменше з двох причин:
... перша - це, звісно, і матеріальні, і моральні збитки. Від цього на війні нікуди не сховатись...
... друга - на секундочку, а через кого почалась ця війна?!
Чи не через їх обмежене, тупе, недолуге бажання жити в "Новоросіі" з благословінням Путіна?
Можна заперечити, мовляв, на окупованих зараз територіях лишаються проукраїнські громадяни, які самі ненавидять сепаратистів і одразу були проти них. Але своє "проти" вони так вдало тримали і продовжують тримати при собі...
Якби цинічно не звучало, ці люди самі покликали війну на свою землю.
Відкрили їй двері і сказали "Ласкаво просимо"!....
Та і що ти скажеш про цих численних бабусь, що біля розбомблених "ополченцями" будинків, витираючи сльози, просять Путіна "трахнуть по етім бандеровцам так, штоб до Кієва достало!"????...
Найприкріше, що так думають не тільки застряглі у Совецкому Союзі бабці. Отож, не поспівчувати їх обмеженності і сліпоті - гріх, в найширшому його розумінні.
Але завжди знаходяться винятки. Діти. Через це страждають діти - наше майбутнє.
Яким ще так відверто до лампочки "кровожадние бенднровци", "фашисти", "каратели", "руская весна" і "батюшка Путін". Їм непотрібні ці всі дурні ігри дорослих! Вони хочуть розвиватись, дізнаватись постійно щось нове, кудись їхати, займатись чимось цікавим... Та що завгодно! Тільки ні, не обмежувати себе, в усіх сенсах цього слова! Але під час війни діти автоматично стають заручниками ситуації. На жаль, цього не змінити. Вони вимушені вигрібати через дурість своїх батьків.
Один із зруйнованих будинків на передовій. Хоча... лише частково - будинок, в основному - уламки... По підлозі - розбите скло і розкидані іграшки. А на столі, що весь покритий порохом, - синього кольору щоденник, і запис в ньому: "Завтра контрольная по английскому. Я не все вопросы выучила, наверное, будет 10 или 9"...
[700x457]Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник НА ЖАЛЬ ЦЬОГО НЕ ЗМІНИТИ... | Инесса_А - Дневник Инесса_А |
Лента друзей Инесса_А
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»