[700x700]

[показать]

Уже стигле літо доцвіта наколо.
І висить в повітрі дивний аромат.
Та чомусь за серце торка матіола.
Квітів всіх миліша, може, в сотні раз.

Непримітна квітка для людського ока.
Ростом невдалася, стебельце тонке.
Та яка ж пахуча! Очі - поволока.
А вдихнеш повітря: ой, яке ж п"янке!

Коли вийде сонце, квітка ляга спати.
Пелюстки тоненькі, щоб не обпалить.
А коли загляне вечір літній в хату,
Знову мою душу буде веселить.

Я синеньку квітку приколола в коси.
Та вона не в"яне. Серце не болить.
Поки сонце зійде, не страшні їй роси,
Бо не встигнуть душу їй іспопелить...

НАДЕЖДА М.

Діна Пугачова. Матіоли.