[150x233]
Однажды в українському селі жив Павло. Любив він до дівчат заходжати та їх вино попивати.
Захотіли наші мужики самі вино виробляти. Зібралися разом та вирішили поїхати до Хвранції прознати, як це воно робиться. Прознав про те Павло, та умовив мужиків взяти ся з собою. Поїхали до Хвранції та почали розпитуватись, що потрібно, щоб гарне вино робити.
Хвранцузі крізь водять, усе розказують та показують. А наостанку повели до льоху, де те вино зберігається. Зайшли мужики до льоху та бачать багато діжок. Хвранцузі до кожної підводять, розповідають та малесенькою чарчиною з кожної діжки пригощають. Дійшли до кінця. А там у кутку величезна діжка стоїть. Туди остатки та всякий осад багато років зливали, щоб потім кудись подіти. А Павло, якому після тих мензурок в жодне око не вступило, дуже зобідився, та вирішив у льосі ще трохи побути. Заховався за великою діжкою та чекає, коли всі підуть. Вийшли, світло погасили та до вечері пішли. Гарно мужики з Хвранцузами повечеряли, незчулились, як і поснули хто де.
А Павло вибрався з кутка та й до діжок. Знайшов краник, рота підставив і набулькав з діжки повно. Та мало не вдавився гидотою. Ледь ковтнув. А в воздусі чомусь клопами запахло та в роті теж. Кинувся Павло гидоту запити, лазив-лазив навпомацки, доки нову діжку знайшов. Встромив краник у рота та скоріше запив. Аж зригнув, бо знов та ж сама гидота! Поліз навпомацки далі, але куди не підкнеться, звідусиль самі клопи до рота ллються. Змучився чоловік аж у голові запаморочилось. Вирішив перепочити, але, як культурний, спочатку решив штани зняти. Тільки но пасок розстебнув, як хтось з темряви штани поцупив. Мац-мац по сторонах – нема штанів!
„От кляті Хвранцузі, нічого покинути не мона. Зовсім як у нас!”
А щоб не лишитись останнього, взяв ремінь у зуби та так і заснув.
Наутро мужики встали, та почали додому збиратись. Туди-сюди – нема Павла! Вони до Хвранцузів – де поділи? Ті перемовились між собою та повели мужиків до льоху. Відкрили, зайшли. Дивляться мужики – посеред на чотирьох стоїть голий Павло та хитається. А в зубах ремінь тримає. Вони до нього: „Що трапилось? Що з тобою?”
А той сам до себе посміхається та ремінь міцно тримає. Взяли чоловіка, понесли. На свіже повітря винесли, а Павло ремінь випустив, головою трусить та безперервно сміється:
„Як конь! Конь як!”

А німці, які в кущах щось для якогось Мажино рівчаки та клуні з бетону будували, підслухали, та й прозвали ті зливки „Коньяк”.

А Павло, від якого ще півроку клопами тхнуло, до міста поїхав, жовтий шарфик почепив, та таку діяльність розвернув, що зовсім запретив у газетах дівчат на бруньках показувати та й взагалі дівчат. В штанях чи без.