[203x150]

Для людей с особіми запросами читать здесь 0
http://dar-veter84.livejournal.com/6284.html

Однажды в українському селі жив собі Остап. Був він такий опецькуватий, малий та мав невеличке черевце. Мало те черевце дивовижну властивість – до нього могло вміститись величезна кількість вселякої їжи та напоїв. І так полюбляв Остап оце діло, що на все інше в нього часу не залишалось. Трохи лишень на сон.
Ось одного дня жінка Остапа встала рано, вийшла з хати та десь поділась. Встав Остап, сів до столу, а галушок немає. Погукав, погукав жінку та й засумував. Сумував він довго, але голод набридав все сильніше. Отож, через кілька годин, поплентався він до комори. Лазив, лазив, тіки павутиння назбирав. Розчихався та виповз на двір. З розпачу взяв чоловік лопату та поплентався до свого городу. Знайшов дорогу до того городу, став скраєчку і лопатою довбеться. Понишпорив по бур’янах, але нічого не знайшов. А в глибину тих бур’янів йти не наважився. Бо люди казали, що там завелися вовки або щось ще жахливіше.
Повернувся Остап до хати, сів на лавку та почав роздумувати, як йому бути і що робити, щоб трохи харчів роздобути. Думав, думав і надумав. Взяв шапку та й пішов до свого дядька на хутір. Постукав у віконце, але нікого немає. Обійшов круг хати, та й побачив дядька в огороді. Поздоровкався до родича та про свою біду розказав.
Покинув дядько роботу, пішов до хати та таку-сяку закуску виніс. Тут корови в обід прийшли, та дядьківа жінка з поля повернулась. Попорала худобу, сіла до столу, розчулилась над Остаповою бідою та ще й чарку піднесла.
Пообіді, коли хозяїва до діла стали, приліг Остап під вишнею, та й задрімав. Прокинулся, коли воли до яслів ставали їсти. З першою зіркою покликали хозяї гостя до багатого столу. Розповів Остав про жіночу зраду, хозяїв розчулив, та й сам-один геть все зі столу прибрав.
На ранок хозяї до роботи, а Остап теж при ділі – хату стереже. Сховався під яблуней, та чатує, щоб ніхто до хати не зайшов.
Тільки став дядько примічати, що трохи в коморі продуктів меньшає. Але ж племінник казав, що до хати ніхто не заходить. Ось заколов дядько порося. Хозяйка стала, та наготовила повну діжку ковбаси в смальці. Сіли родичи вечеряти та й ту ковбасу куштувати. Скуштували під чарчину, отож дядько й каже: „Вирішив я таку гарну ковбасу до Нового року притримати. Взимку діжечку відкриємо, та й поласуємо!”. Полягали спати. Всі сплять, а дядько – до комори. Відкрив ту діжечку, та кожне кільце чимось пересипав.
Тільки-но вранці сонце встало, будить дядько Остапа та каже: „Покорми курей та качок й приходь до мене на леваду. Будешь сіно ворушити та згрібати”.
Сказав та пішов. Сів Остап і так обідно йому за себе стало! Кожен їм командує та з нього за миску юшки роботу трєбує. Пожалівся собі на людську черствість, та вирішив справою зайнятись. Кинувся до комори і виніс нові хозяйські чоботи. Подивився на свої, збігав до сараю, та приніс дьогтю. Вичистив своє дрантя, дьогтем змастив, та на місце повісив. І так всі кутки оббігав. А з якого кутка біжить, щось тягне. Навіть скриню не обминув. Витяг плаття та корали хозяйки. Гадає: приб’юсь до якоїсь жіночки, ці корали й знадобляться. Нав’язав оклунки, перевдівся в дядькову рубашку та штани, підперезався кушаком – що пан.
Ледь до обіду перетягав все це до лісу та хмизом прикидав. Сів на пеньочку перепочити. І тут відчув, що за роботою зранку нічого не їв. Відрізав від короваю скільки зміг захватити, відкрив діжечку, витяг кільце та почав снідати. Та тільки-но за чарочкою потягнувся, як у животі щось булькнуло. „Ось так”, подумав Остап, „За цією роботою себе не глядиш”. Випив чарчину, втерся рукавом, аж тут щось у животі кольнуло. „Що це?” – почав роздумувати чолов’яга. Але тут різкий біль у шлунку підняв на ноги. Схопився він за живіт, але біль лише побільшала. Почав він по полянці бігати, а біль не вщухає. Й вже стала такою нестерпною, що швидко побіг Остап до Насті-ворожки у село. Біжить, аж підстрибує, бо щось його в різні місця шпигає. Біжить та кричить:
„Ой лишенько! От кара! Мій пуз!! Ой, кара! Пуз!”

А китайці, які в кущах сиділи та монітор до вінчестера тулили, підслухали та й прозвали маленьких опецьків з великом пузом карапузами.

А Остап, який у Насти в туалеті швидко всю ніч проседів, до міста подався. Там він до діла пристав. Люди кажуть, у куми до презідента записався. Тепер усім командує прямо з-за обіднього столу. А щоб не отруїтися, спершу куму дає скуштувати.