Сил забракує йти уперед,

Навіть в минуле немає дороги,

Хай підгинаються стомлені ноги,

Важчає маятник, наче багнет.

Холодно. Гасне в тумані вогонь,

Я закарбую в собі його вроду.

Мріяли ми і про мир, і про згоду,

Доки торкнувся біль наших скронь.

Мабуть, вже час припиняти війну,

Дію без сенсу, без виправдання.

Теє брудне і безцільне змагання

Кожному з нас приготує труну.

Пам'ять, навіщо тобі зберігать

Думки хвилинної всю небезпеку,

Блискавку, лід, тьмяне небо і спеку,

Шляхом Чумацьким вночі простувать?