Цих історій писано-переписано. Про кохання. Про взаємне і невзаємне, про надумане і справжнє. Про коротке та довготривале. Та вони завжди актуальні. Бо допоки існує людство, допоки існує чоловік і жінка, доти будуть повторюватись ці історії. Все старе, як світ, і водночас нове. І завжди знайдеться бодай одна жінка, яка зможе сказати:»Ця історія про мене». Навіщо їх пишуть? А мабуть для того, щоб жінки знали, що все минуче. І біль, і розпач, і щастя, і метелики з хвилюваннями… Все минає… Та є можливість щось призупинити, щось в собі культивувати. Або у відносинах. Щастя. Почуття поваги та дружби, тепло спілкування. Адже це можна розвивати, зберігаючи та розвиваючи. І ще. Часто ми думаємо, що те, що ми відчуваємо зараз — це надовго і виходу немає. Та він є. І не один. Просто треба пам’ятати: ми, жінки, можемо все. Ми -сильні і нам підвладні такі стихії, які незрозумілі чоловікам. Але про це їм не слід знати. Це треба знати нам. Що все у наших руках. І в першу чергу наше щастя та задоволення життям.

http://stixoplyot.ru/istori%D1%97-pro-koxannya