[500x]
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе у тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
© Ліна Костенко

Звенят ведром тонюсенько ледышки.
Под снегом стёжка прячется от стуж.
На пальцы груша старенькая дышит,
Ей снятся пригоршни родимых груш.
Ей снятся давнего июля грозы,
Душа, прозрачная в огне свечи.
И окна спят, мороз стеклит им слёзы.
И собрались к отлёту рогачи.
Камин забила мокрым снегом замять,
Плетень упал, зачем и городить?
Седая доживает в хате память,
Всё лето рядом с грушею сидит.
И хата, и плетень, и груша на подворье,
Меж кизяков чернеющий горшок -
Себя в прекрасную всё вспоминают пору.
И стёжка, по которой ходит лишь снежок…
Перевод с украинского: Эрнест
[60x] [20x]
|
|