Київська журналістка й археолог 29-річна Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово "срака". Каже, інтерес до обсценної лексики на цю тематику в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами.


"Як і бабуся, зараз часто кажу "воно тобі так треба, як до сраки карі очі!" у значенні "не до місця". "Всраться і не жить " вигукую, коли з чогось дивуюсь. "От сральня!" - кажу, коли бере досада. Ще бабця казала такі перли: "Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать", - тобто, "не шкода зовсім". Ще від неї записала таке: "жінка без сраки - як село без церкви", "він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б", "в сраку годне", "як не срачка, то пердячка", "як голодному срать", "як у борщ срать" (про недоречність), "всрись - а покорись", "хто всрався? - невістка".

Коли з'явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них:

"Як півсраки з-за куща" - кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає.

"Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться" - коли щось неякісно роблено.

"В сраці був, гімно видів" - коли людина говорить про те, про що не має поняття.

"Сери-перди-грійся" - коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше.

"Не хочеш срать - не мучай сраку".

"Як не гівно, то засрана тріска".

"Голою сракою по рапатій дошці" - значить, ніколи.

"Самотній, як палець в сраці".

"Коханий - сім разів у сраку пропханий".

"Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо".

"Хитра срака пердить тихо, а смердить - на все село" - про бабів-пліткарок.

"Пішов, як за море срати" - коли довго когось немає.

"Не плети гівно дівці в коси" - не наговорюй на чесну дівчину.

"Ах ти москль в сраку граний!".

"Щоб тя гівно доганяло" - щоб не було тобі спокою.

"Їсти - не срати, можна почекати".

"Гарна, як срака навиворіт".

"Срав пес" - себто, ніц не вийде.

"Сидить, як срака в гостях" - тихо.

"Пасує, як сраці фіранки".

"Всрайся, та не дайся" - так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь.

"Як приємно в полі срати - розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жопа нюхає квітки".

Є навіть пісня про сраку: "Летить сова, летить сова кругом села,

ручки-ножки підкорчила,

хлопцям сраку вистерчила.

А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте,

сову в сраку поцілуйте".

Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала.

Чому тебе зацікавила ця лексика?

Вразило, що люди вважають ці вислови табуйованими. Срака є, а слова люди бояться і соромляться. Я недавно на сайті етнографічної спільноти завела про це мову. Одна жінка відписує: "Я знаю цікавий вираз про сраку. Але не скажу. Бо я вихована". Думаю: "Ви ж етнограф!" Дехто починає обурюватися, що це невиховано - мовляв, у мене проблеми в голові, що мене це цікавить.

Видавати ці вислови не збираюся. Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі запам'ятовуються. Буває, крутиться в голові якийсь цілий день. Сьогодні крутиться: "Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав".
http://gazeta.ua/articles/nelitereturna-leksika/_z...u-zibrala-nastya-melnic/513969   продовження.....