Шукали ручки материнське серце…
А воно холодне, наче лід…
— Мамо, люба, тільки ти не сердься,
Що тобі від мне стільки бід…

Вибач, що я стало згустком болю.
Підпирало груди і боки…
А тепер, матусенько, з тобою
Надійшов розлуки час важкий…

Потерпи, не плач і не журися —
Скоро й сліду не залишиться в тобі.
Вже моє серденько тихше б’ється,
Бо почуло брязкання ножів.

Мов пружина, стали ноженята —
Їм би ще міцніти і рости!..
Щоб колись наздоганяти тата…
Знов ці мрії…

Матінко, прости…
Це я так…
Як кажуть, перед смертю.
Якось легше трішечки стає…

А як важко буде — я потерплю,
Щоб здоров’я не калічити твоє…
Хороше мені було з тобою…
Тепло-тепло, ніби на печі!..

І усе на двох — до краплі крові!..
До останньої молитві уночі…
Бог тобі пробачить, люба ненько,
Тільки ти покайся, не забудь!

Як назвеш мене гріхом маленьким —
Не хвилюйся, бо не в тому суть.
Головне, що Бог тебе прощає…
Але стільки є ще матерів!
Тих, що з дітками навіки розлучає
Ні! Не вчинок цей, а більше — гріх!!!

Він дітей рубає на шматочки
І кидає в ящик для сміття.
Бог звертається до вас, Адама дочки,
Хто ж це вам дав право на життя?..

Не убий!..
І слів не треба більше,
Щоб серця знов бились в унісон…

Мамо, люба, мила, найрідніша!
Ну, скажи, що це був тільки сон…

Лариса Козинюк