Вино і хліб... Торкаються вуста
Благоговійно, тихо, несміливо,
Не байдуже. Це заповідь Христа:
«Ось кров Моя! А хліб — це Моє тіло!»
Вино і хліб... В нім зцілення душі,
В нім прощення і сила, і молитва...
Не просто так в саду, в нічній тиші
Звершилась за спасіння людства битва.
Було нелегко для Царя царів
На камені в сльозах благати небо.
«Пильнуйте!» — учням тричі повелів,
А Сам гріхи людей узяв на Себе.
Як часто чую я слова святі,
Що сповнені любові неземної...
Мене ще не було у цім житті,
А мій Христос терпів страшні побої.
Я уявляю погляд доброти,
Я знаю, гріх і мій Його поранив.
Прости мені, мій Господи, прости!
Тебе любити я не перестану.
Дозволь мені піднятись на гору,
Припасти трепетно до ніг пробитих.
Своїм волоссям я їх обітру,
Дозволь сльозами ніжно їх омити.
Не бачила, як Бога розп’яли,
Та кожен стук у серці відчуваю,
І хрест, що над землею підняли,
Щоб серце чуло: «Я твій гріх прощаю».
«Радій, юдейський цар!» — кричав народ.
А вирок де? За що така розплата?
О, це ж моя вина... Прости, Господь,
Не краща я у вчинках за Пілата.
Вино і хліб... Схиляюсь в простоті.
Тут ні до чого вся земна гординя.
Ісус, Ти вмер за мене на хресті,
І в цьому є моя... моя провина.
Вино і хліб... Торкаються уста
Благоговійно... Тихо... Несміливо...
Мов спомин для душі — слова Христа:
«Ось кров Моя! А хліб — Моє це тіло!»
Олена Романішина