Огинаючи зі сходу Охрімову гору, вулицею Маяковського підхожу до вулиці О.Ольжича, колишньої Малої Вільської. Приблизно в такому будинку мій батько провів свої дитячі роки за адресою Мала Вільська 12
[700x560]

Селище Вільськ певно було досить відомим і важливим у першій половині ХХ ст., основний тракт на Вільськ називався Великою Вільською вулицею (тепер Перемоги), до нього приєднувались Старовільська (назва збереглась) і Мала Вільська вулиці. Поблизу перехрестя двох останніх стояв той самий 12-й будинок, на місці я кого зараз зеленіє трава.
[700x560]

Старовільська зупинилась у часі. Там мабуть затишно людям, яким вже пізно думати про власне майбутнє, а про теперішнє випадково нагадають обриси сучасної автівки.
[700x560]

Дивні контрасти в самому центрі міста ХХІ століття. Патріархальний двір з мокрою галявиною самотнім острівцем посеред буденного ділового виру.
[700x560]

Великий Вільський тракт (вул.Перемоги) від площі Короленка прямує на північний захід і за колишнім Каракульським передмістям увіллється у тракт Варшавський (Брест-Литовський).
[700x560]

Колишня поштова станція на маршруті регулярного руху диліжансів С.-Петербург – Київ – Радзивілів, організованого у 1827 році поштовою службою Російської імперії, споруджена у 1846 р., відносилась до другого класу (усього було чотири), тобто борделю при ній не було, як у Новоград-Волинському, і імператорські особи не зупинялись. В оповіданні «Екзамен на чин» її згадував великий український поет А.П.Чехов. З кількох сотень в Україні збереглось кількадесят будинків поштових станцій, усі вони мають характерну стрільчасту згори форму фасадних вікон.
[700x560]

Православне Вільське кладовище було відкрито, як регулярне, в І половині ХІХ ст., у 1837 р. над могилою генерала Якова Потьомкіна побудовано церкву Св.Якова.
[560x700]

Відчуття самотності на цвинтарі нівелюється, ким би ти не був, як би не виглядав, ти можеш уявити, що душі, які навідують місце останнього притулку свого тіла, не матимуть до тебе прихованого осуду, делікатно недомовленого вголос, як це часто буває серед живих при появі чужинця. А може вічна тиша, зрідка порушувана одноманітним співом дощу, важким тягарем тисне і на тих, хто відійшов? Так і хиляться столітні хрести один до одного, вони опинились вдвох посеред вічності і не мають вибору.
[700x560]

Тут для людини зупиняється її Всесвіт, її любові і жалі, тут вона може без зайвої метушні в думках поміркувати над хвилинними принадами життя і довгими роками важких спогадів про неповторність відбіглих у минуле хвилин.
[700x560]

Тут поруч з народним артистом Сергієм Карпенком під невеличким каменем спочила Катерина Гудим-Левкович, нащадок великого дворянського роду, багато представників якого можна зустріти у Києві на Байковій горі. Чоловік ніби отримав можливість вічно охороняти сон людини, до якої… хто зна, як ставився, але ж тепер вони разом.
[700x560]

Рожеві плями квітів на сірому і болотяно-зеленому. Ніхто не питає, чи хочеться жити, мовчання граніту – це і повне розуміння, і повна відчуженість до того, хто прийшов не приєднатись, а виплеснути свої жалі на мокрі стежки.
[700x560]

Вулиця Новопівнічна того дня була такою ж похмурою, як і два цвинтарі, які вона зв’язує – Російський та Польський.
[700x560]

«Над берегами Камйонки (сьогодні річка Кам’янка в межах міста) обрано місце на католицьке кладовище, розкинене в ліску на пагорбках, яке творить сумний, але надзвичайно чаклунний образ. Посередині стоїть костел на найвищому хребті гори, дах і стіни якого височать понад густою масою дерев. Розкішні і скромні склепи – розсіяні по розлогому просторі оцього поля покійних, серед якого де-не-де розцвітає здичавіла квітка, саджена ще рукою смутку живого» (Юзеф Ігнаци Крашевський)
[700x560]

Загубити, розсіяти, розкидати живий смуток, блукаючи покривленими манівцями, і забути про своє, адже у кожного тут був свій Всесвіт, а тепер він для них усіх спільний.
[700x560]

У ХІХ ст. в Житомирі проживали видатні поляки, і деякі з них залишились до самого Страшного суду, обговорюють про надання пам’ятці певного заповідного статусу, враховуючи, що закладено його у р. 1799
[700x560]

Вулицею Короленка замикається екскурсійне коло, що від цвинтарних воріт прямує до однойменної площі. Вертаючись до центру, опиняємось на площі Перемоги, що в одному кварталі від Соборної. Крім традиційного для площі з такою назвою танку головним об’єктом для огляду є Спасо-Преображенський собор, оплот місцевого «канонічно-російського» православ’я. Споруджений у 1874 році. Споруджувався досить довго, варто лише сказати, що будівництво затвердили у 1844 році в Петербурзі, за 9 років звели, а дзвіниця завалилась за ніч і впала на собор, тобто тоді теж крали цемент, і по цимбалах, що храм божий. Стиль російсько-візантійський, і спроектовано російськими архітекторами. На територій собору поховані Омелян Сеник (1891-1941), керівнико Основної похідної групи ОУН (А. Мельника) і Микола Сціборський (1897-1941), революціонер за духом і теоретик українського націоналізму, що загинули 30 серпня 1941 року в Житомирі внаслідок теракту. Саме в цей день у Львові було вкотре проголошено незалежність України.
[700x560]

Велика Бердичівська сучасна. Відрізок між Соборною площею і Старим бульваром. В середині ХІХ ст. на місці одноповерхових будинків садибного типу виросли дво-трьохповерхові, на місці зруйнованих у ІІ Світову постали коробки в стилі соцреалізму.
[700x560]

Вулиця Івана Кочерги з боку Старого бульвару, Нові забудови вивищуються над старими. На передньому плані кучерява потилиця Олександра Сергійовича, встановлена до 100-річчя з його дня народження.
[700x560]

Панорама припаркового району і 3-го Чуднівського провулку з підвісного мосту через Тетерів, яким закінчується Старий бульвар
[700x560]

Кажуть, що це найдовша з усіх підвісних пішохідок в Україні.
[700x560]

Особистий Ту-134 маршала Жукова здійснив посадку у гагарінському парку. Злетіти більше не зміг
[700x560]

Водонапірна вежа на Пушкінській 24. «Пізанська башта» Житомира була споруджена у 1898 р. Центральна вісь споруди вгорі таки відхиляється від вертикалі на 7 см. Це є одна з найвизначніших пам ' яток промислової архітектури України кінця ХІХ ст., що впродовж всього життя виконувала і виконує різні функції – водопостачальні (до ІІ пол. ХХ ст.), сторожові, туристично-оглядові, розважальні (на першому поверсі зараз таверна «Вежа»).
[560x700]

В цьому будинку на початку ХХ ст. мешкала родина адмірала балтфлоту Олексія Щасного, репресованого 1918 року за те, що мав «особисту думку». Незважаючи на досить значні заслуги, його доля стала на старті цілої низки розстрільних вироків відданого радянській владі вищого командного складу, започаткованої Леніним і Троцьким. І хоч то був більшовицький адмірал, чомусь два роки тому вулицю на світлині було названо його ім'ям.
[700x560]

На вул.Черняхівського заново освячений костел єзуїтського монастиря, від келій якого, споруджених у 1724 році лишилось жалюгідне видовище, а старовинний костел 1737 р. зруйнований російськими гусарами і донськими козаками, і колишні келії єзуїтського монастиря переобладнані на жіночий острог.
[700x560]

Мандрівка завершується на площі Перемоги пізнім вечором, звідки відходить останній автобус до столиці, за лаштунками залишилась більша частина міста, і на такий випадок усіх гулящих радо вітає соціалістичний готель «Житомир».
[700x560]