Йдучи Гімназійною кругом до центру бачимо затишні двори навколо житлобудівель соціалістичної архітектури, там можна трохи спочити на лаві за дерев'яним столиком, певний комфорт для подорожніх.
[700x560]

Знову виходимо на вулицю Б.Хмельницького, але з іншого боку однойменної площі. Храм Воскресіння Христового освячено 30 грудня 2006 р Патріархом Філаретом. До 1935 р. на цьому місці стояла дерев’яна церква Воскресіння ХVІІІ ст., а раніше (за даними розкопок) – церква ХІІ ст. Існує переконлива версія , що цей храм було збудовано Переяславським князем Ярополком Володимировичем між травнем 1124 і квітнем 1132 років. Перед брамою встановлено скульптурний знак із датою першого літописного спомину Переяслава у 907 році.
[700x578]

Кобзарство виникло в добу Київської Русі, як одна з віх на шляху духовності українців. Без нього вижити було неможливо. І козацтво не могло без нього існувати. Це - один з теренів духовного багатства козаків. В будинку 1903 року, його видно ліворуч від церкви на попередній світлині, знаходиться музей історії кобзарства, що відкрився у 175-ту річницю з д.народження Кобзаря.
[700x560]

Взагалі-то є така людина Михайло Сікорський. 1951-го року він перший подав ідею створити Переяслав-духовний, за що йому в райкомі партії покрутили пальцем у скроні. Радянська влада поставила за мету знищити кобзарство, точніше те, що від нього залишилось після нищення урядом царської Росії. Інакше не могло і бути, обидва уряди вважали національну культуру українців кісткою поперек горла, а кобзарство носило значну частину генетичного коду народу. Михайло Сікорський здолав нездоланне.
[700x560]

В музеї можна побачити справжні ліри, кобзи і бандури, які мають не меншу духовну цінність, ніж скрипки італійських майстрів Відродження, побачити портрети мандрівних кобзарів і речі, якими вони користувались у побуті.
[560x700]

Декілька стендів присвячено розвитку традицій кобзарства в наш час. Нинішня влада протистоїть так само вперто, але не може це робити відкрито. Підступом і фарисейством. Та для неї це діло справді нездоланне.
[672x700]

Ідемо крізь площу Б.Хмельницького. Так вона виглядає у звичайний несвятковий вихідний. Праворуч розтиражований пам’ятник двом жіночкам, над яким здіймається зелена баня Вознесенського собору. Одна ніби-то українка, їй дали потримати товсту біблію з радянським гербом, а друга за одягом і зачіскою росіянку нагадує, вона нескромно тулить до себе аборигенку, а правицею вказує, немов промовляє: «Дивись, які простори незаселені! Я приду до вас жити»
[700x560]

Ліворуч навпроти дзвіниці ще один шедевр соціалістичного будівництва готель «Пектораль». Після чергового випуску телепрограми «Ревізор» він став досить відомий. Працівники пишаються тим, що дихали одним перегаром з Басковим, Кіркоровим і Андрієм Данилко. За 200 гривень можна усамітнитись удвох на цілу ніч (треба зауважити, що Олег у році 907 платив своїм воякам по дванадцять на душу), але ж бувають ночі, за які можна віддати півжиття, може колись у когось таку прикрасить сяйво Пекторалі.
[700x560]

Маршрут пролягає у зворотньому відносно початкової точки напрямку. З вул..Б.Хмельницького звертаємо ліворуч на Московську. Така назва присутня на топоніміці багатьох міст центральної України з різних причин: у Ніжині тому, що з неї починався тракт на Москву, а в Переяславі на честь військово-політичних «союзників» від Ради 1654 року. Вдалині проглядає маківка Успенського собору. Успенський собор – спадкоємець собору, біля якого козаки заприсяглися на вірність московському царю. Той храм, збудований у 1596 році Костянтином Острозьким, згорів у 1655 році. То було попередження, але на нього не зважили. Через 15 років натомість збудували храм дерев `яний, а теперішній стоїть з 1896 року.
[700x560]

Переяславських Рад в історії відомо три. Друга – 15 липня 1919 року, коли зібравши на центральній площі міста купу народу, повстанський отаман Данило Терпило скасував усі угоди з Московією; третя – в 1992-му із таким самим змістом, тільки вже за іншого отамана В 'ячеслава Чорновола, на честь останньої події встановлено пам'ятний знак, але нажаль він не впав в око, для ілюстрації довелось позичити у Сергія Клименка. Натомість відомий монумент першій раді звісно є на площі Переяславської Ради, крізь яку проходимо далі до Михайлівського собору.
[525x700]

Михайлівський собор в Переяславі існував з 1089 року, і це була найвизначніша монументальна споруда древнього Переяслава, усипальниця переяславських князів та єпископів, зруйнований монголо-татарами в 1239. Сучасну будівлю собору зведено у 1750 році, вона була головним собором однойменного чоловічого монастиря, і такою її побачив Тарас Шевченко, відвідавши Переяслав у 1845 році.
[700x499]

Ще донедавна тут були музейні експозиції народного одягу та архітектури Переяслава, тепер їх нема, із 3 квітня 2010 р., Свято-Михайлівська церква перебуває в користуванні громади Української Православної Церкви.
[560x700]

Місцевість навколо собору нагадує хутір з характерною топонімикою, на стінах старих хатинок чи парканах читаємо назви Ярова, Фортечна, Замкова, провулки Кривий, Косогірний. Ймовірно тут була оборонна споруда за княжих часів, але ніхто вже про це не пам’ятає. Клименко пише, що «собор складав центральну ланку грандіозного архітектурного ансамблю «кам'яного граду», спорудженого наприкінці XI століття єпископом Єфремом». Отже град кам’яний. Спускаємось до Трубіжу городами, прямих стежок немає, і перелізши через шлюз, залишаємо храм позаду.
[700x560]

Через луки накатаний ґрунтовий тракт прямує до найбільш визначного туристичного об’єкту міста – скансена. Якщо вибрати варіант інший і розпочати екскурсію зі скансена, то Літописна вулиця відгалужується від вул..Б.Хмельницького в півверсті од автостанції біля кам’яного діда в кашкеті. Вона проходить через історичне місце злиття Альти і Трубіжу. В обох випадках заходимо з тильних воріт і ними ж вертаємось, центральні для приїжджих власними автами.
[700x560]

На чому було варто зупинитись, аби не повторювати десятки захоплених відгуків інших блоґерів? В Трьохсвятительській церкві з с.Пищики Сквирського району за версією Вікіпедії 1651 року, за пояснювальною табличкою, що вкопана в траву, 18-го століття, у 1995 році розміщено експозицію Музею українського рушника.
[700x560]

Великий хрест і 5 ікон огортає біло-червонобарвний квітково-рушниковий іконостас. Усі орнаменти Середнього Подніпров'я зплетені у гармонійний малюнок історії народу, закодованої у прадавніх знаках і символах.
[697x700]

Реконструкція половецького святилища кінця ХІІ ст.. з Чаплинського району Херсонської обл. З ними воювали наші предки-князі, про яких йшлось на початку. Можливо що через тисячу років новітні дослідники порівнюватимуть їх з капищами сьогоднішніх комуністів і припустять, що на останні несли людські жертви, бо їх прапори суцільно кров'ю залиті. Різнить їх те, що половці зводили статуї предків і молились на них, а комуністи – статуї святої комуністичної трійці (Маркс-Енгельс-Ленін) і теж розбивали лоби о гранітні черевики.
[700x560]

З жовтня 2007 р. працює оновлена експозиція Музею українських обрядів (перша – від Зеленої неділі 1989р.) у дерев'яному приміщенні практично сучасної побудови. Перше, що впадає в око – гурт щедрівників, бо я колись сам брав участь у водінні кози на Дарницю, тільки в нас скрипочки не було, Кришкіна витягувала бездоганним сопрано без супроводження.
[700x560]

Стенд присвячений весільному обряду – ікони (весільна пара), Євангеліє, намисто.
[560x700]

Свято хліба, дідухи (останні обжинкові снопи) на покуті – переплетіння літнього і різдвяного обрядових циклів
[560x700]

На цьому кутку ряд ікон та малюнок, що відображають останню неділю перед Великоднем. Важко здогадатись, що за річ тримає жінка, пояснювальних написів обмаль, а файликів з попередженням «експонати руками не чіпати» вистачало, отже багато про що треба було додумувати.
[560x700]

Цікаве оформлення вікон-вітражів, усі вони у вигляді великодніх яєць, в кожному з яких відбувається якесь символічно-міфологічне дійство, отут схоже на з'явлення на світ маленької дівчинки і поступове її виростання до дорослої.
[560x700]

Музей «Поштова станція Переяслав». Державна поштова служба Росії в ХІХ ст. до введення залізниць була єдиною і монопольною службою перевезень подорожніх, листів, вантажів і грошей. Подорожні папери були лише іменні, зайців ще не існувало, як біологічного виду. В окремому приміщенні жив станційний доглядач, чиновник поважний, поїде людина, чи ні, залежало від нього і трохи від настрою коней. Розміщується музей у приміщенні колишнього міщанського будинкуХІХ ст., який знаходився по вулиці Старокиївській (нині Покровській) і в зв’язку з реконструкцією міських шляхів підлягав знесенню у 1986 р. Будинок був встановлений на старому поштовому тракті, який раніше пролягав через територію скансену
[700x560]

Службове житло доглядача – типовий інтер’єр кімнати міщанина ХІХ ст.
[700x560]

Кімната для відпочинку і ночівлі пасажирів. Праворуч валізи, ліворуч клавішна фісгармонія, грамофон, щоб не було нудно очікувати, поки відпочинуть коні
[686x700]

Кімната ямщиків істотно скромніша – лави дерев'яні , ліжок нема, з музичних інструментів мандоліна та скрипка, посуд на столі теж дерев'яний, але самоварів аж дві штуки, певно кімната слабо опалювалась, і грілись гарячим чаєм.
[700x560]

В кутку, що служив за передпокій, висить різьблена дуга з набором дзвіночків, в центрі яких знаходиться знаменитий "Дарунок Валдаю" (такі дзвони виготовлялись у м.Валдай Новгородської губернії). Дзвіночки почали побутувати в кінці XVIII ст. Єдина система поштового зв’язку вимагала обов’язкового їх використання всіма поштовими кур’єрськими екіпажами та поліцією для безперешкодного і пріоритетного руху. Крім попереджувальної функції, дзвіночки коригували рух коней на тракті, ритмом свого звучання задаючи їм певний темп. Це були прообрази сучасних спецсигналів на деяких службових автомобілях та автівках людей з підвищеними соціальними можливостями.
[700x560]

Час наближався до 18-00, і суворі охоронці наполегливо нагадували, де вихід, отже розгорненого огляду цього разу не вийшло б в принципі. В реконструйованій козацькій залозі (фортифікаційна споруда козаків, які несли вартову службу на кордонах козацьких державних територій у 17-му ст.) довелось спостерігати сучасні козацькі забавки, ясна річ з певної відстані, а саме з бійниці поруч з вартовою вежею
[700x560]

Біля центрального входу починали згортатись сувенірні ятки
[700x560]

Працівники скансену фотографують своїх дітей. Не набридає щоденне відчуття старого села, щораз люди черпають з нього і для душі, і для розуму.
[700x687]

Краєвид ліворуч по останніх кроках перед тильними воротами, якась загадкова схованка.
[700x560]

Місток через Трубіж вище шлюзу, що виводить до нижньої частини вул.Гімназійної, якою вже закінчувався похід Переяславом. Цікаво було б знати, що проглядається крізь тихоплинну поверхню річки, та фізична втома починала переборювати зайву цікавість.
[700x560]