Ще одна важка ніч, лягає на груди і плечі кам’яним коміром. Очі терпнуть від невгамовного оновлення несуттєвих новин і протилежних закликів, жодному з котрих немає віри. У горлі б’ється: «Як вони. Як вони. Як вони…». Хитає від перевтоми і жодної надії почити. Ні що стороннє не може змінити настрій і відвернути увагу. «Яким буде світ на світанку? Як змінить світанок тебе? Чи зможеш ти жити в тому новому світі?» Слова твого захисника, твоєї опори одночасно холодні і палкі: «Тобі з дитиною, там нічого робити».