|
Бувають дні з печаллю, бувають ледь живі.
І очі із вуаллю, і ранки дощові.
Буває серце плаче і губиться сльоза.
І літечко гаряче із пальців вислиза.
Буває сонце сяє, а на душі дощить.
І вітер обнімає, та й вечір не спішить.
Але чомусь так сиво, здригається свіча.
І хусточка цнотливо сповзає із плеча.
Буває, всяк буває, але життя іде.
Хтось літо доганяє, хтось в осені бреде.
Але торкнеться гілка змарнілої руки
І знову з понеділка помчать вперед роки.
Помчать, не потривожать. Зіллються у потік.
Цвістимуть знову рожі, тектиме з клена сік.
Забудеться недобре і ніч усіх приспить.
А свічечка і в горі, і в радості горить...
Автор: Галина Потопляк


|
|