[показать]Мені кажуть російські знайомі:
«Не вбивайте останній цвях!»
І наводять причини «вагомі» -
У нас доля єдина і шлях!

Ні, сусіди, в нас різні дороги -
Усю «єдність» втопила кров.
Коли хочете діалогу,
То він буде. За певних умов.

Розбудіть дітлахів серед ночі…
Є на збори п'ятнадцять хвилин.
І біжить босоніж світ за очі,
Від страшних шаленія новин.

Оселіться в чужому селі,
В темний кут заштовхнувши родину…
В глупу ніч пригадайте в жалі,
Що забули дитячі світлини.

Цвілі стіни вкриває лупа,
А кропива - заввишки тину…
Прив’яжіть до брудного стовпа
Свою любу, кохану дружину!

Не дивиться на дощ і негоду,
Не звертайте уваги на страх.
І папірчик «Я - ворог народу»
Нехай міцно тримає в руках!

Зав’яжіть собі хусткою очі,
Сірниками підсмажте нігті,
Ну а руки широким скотчем
Замотайте по самі лікті.

І постійте ось так хоч добу,
Якщо вдержать знесилені ноги.
І не треба про біль і ганьбу -
Це умови для діалогу.

... Що ж ніхто не висить на стовпі,
Хоча там бутафорські петлі?
Наші ж хлопці - насправді сліпі,
Наші хлопці – насправді мертві!

Це ціна ваших «братніх обіймів»,
Це ціна наших спільних доріг.
…Скільки ж лиха несуть ваші війни,
Скільки крові засипав сніг!

І навіщо оті діалоги,
Як немає душі в москалях?
Перемоги молю, перемоги
І окремий навіки шлях!

Тетяна Малахова