Это цитата сообщения Josef_Svejk Оригинальное сообщение

Ще вчора хотів розповісти, але все якось не складалось...
Несамовито шкодую, що не маю звички носити з собою фотоапарату! Бо таке треба фотографувати, а ще краще - фільмувати.
Вчора (20.01.2014 A.D.). Вихід з метро "Майдан" в той бік, де колись була центральна кулінарія, а зараз - найкоротша дорога до стадіону ім. Лобановського та музею образотворчого мистецтва. Коло колишньої "Шайби" (нині – "Картопля") стоять бабуся і дідусь. Такі собі охайні, затишні, я б сказав: "домашні", приємні у всіх відносинах. Дідусь, може й не пригадає визволення Києва від німців, але десь з тих часів. Бабуся, напевно, щось пам’ятає про ХХ з’їзд та й в школу пішла за Хрущова.
І ось бабуся з ніжністю засупонює комір дідусевого лапсердака та зав’язує під підборіддям "вуха" шапки. При цьому сує йому в кишеню маленький термос та якийсь пакунок (чи то бутери, чи пиріжки, хтозна). Починає з ним ще ніжніше прощатись і хрестити лоба дрібненьким хресним знаменням.
А на руках у дідуся - поношені військові рукавиці, а в руках - 0,5-метровий металевий дрин... )))