Їй двадцять три лиш виповнилось вчора...
Стоїть, дитя на грудях зігріва.
Озвалося до неї слово чорне,
Оплакане сльозинами--вдова...

Зі Сходу ждала на хороші вісті,
Для судженого берегла тепло...
Але прийшов вантаж під знаком "200"...
І все навкруг в печалі попливло.


Були вони в селі найкраща пара,
В щасливі дні їх кликала сурма...
Та міномет в руках бандитських вдарив...
У неї був Миколка--і нема...

Хоч кажуть всі:він в тебе був героєм.
Слова привітні,серцю не чужі.
Але, на жаль, їй од хвальби такої
Не робиться світліше на душі...


Тож згиньте, наші вороги прокляті,
Щоб вам вже не підняти голови!..
Ой...темно і печально жінці в хаті,
Ще молодої....та уже вдови.


Я знаю,рани наші час загоїть,
Але сьогодні болісно без меж.
Доземно поклонімося героям!
І вдовам їхнім поклонімось теж!..