Старії мури і старече місто,
бруківка, кроки, гул, шум, сміх,
і дзенькіт вже старенького трамвая,
що проїзжає повз моє вікно.

Думки хвилюючі мені це навіває
минулих днів, що швидко так минають
і спогади мов фрески виринають
написані на стінах пам’яті й душі.

Не гріють мури вже старого міста,
шукаю порятунку я у снах,
де ніжність абрикосового листя
шумить, тремтить й летить як птах.

Але це листя затуляє вічі,
тріпоче – холодно мені.
уста сухі чекають порятунку
живої просять крапельку води.

Засвічуючи ліхтарі та йду вперед,
панічно я шукаю вихід, і роблю крок
із лабіринту хаосу своїх думок
до вибраної Богом долі.

Хвилюють образи оці, і плачуть,
та змушують вдивлятись і знайти
серед всілякої не визначеної суєти
життєву правду та до неї йти.