Джек Паланс — єдиний кіноактор українського походження, що є лауреатом премії «Оскар»
Джек Паланс (Jack Palance) насправді — сценічний псевдонімом сина переселенців з України Володимира Івановича Палагнюка. Його батьки прибули в Америку з Галичини.
Актор народився 18 лютого 1919 в містечку Латтімер Майнс, штат Пенсільванія, США, в шахтарській сім’ї, українських емігрантів, Володимира Палагнюка і Ганни Граміяк.
Професійно займався боксом з 1938, виграв 18 боїв з двадцяти. Під час свого останнього боксерського бою пошкодив горло, в результаті чого у нього став хрипкий голос.
«Я бачив фото молодого Джека Паланса. На ньому він як дві краплі води схожий на Володимира Кличка», – заявив навіть один зі спортивних репортерів Америки.
У 1942 Джек Паланс вступив на військову службу в американську армію, під час тренувального польоту зазнав аварії і покинув армію. Скориставшись пільгами учасника війни, вступив до Стенфордського університету на факультет журналістики. Потім працював спортивним репортером в Сан-Франциско за 35 доларів на тиждень.
Його обличчя і так було знівечене в результаті занять боксом, а під час катастрофи взагалі було спотворене: хірурги зробили все, що змогли. Але замість звабника і красеня йому довелося переважно грати ролі лиходіїв і негідників.
У 1947 Джек Паланс почав виступати на Бродвеї. У 1950 вперше знявся в кіно, в картині «Паніка на вулицях» режисера Еліа Казана. У 1950 розірвав контракт зі студією «20th Century Fox», коли його не затвердили на роль разом з Марлоном Брандо в картині «Віва Сапата!», Яка відійшла Ентоні Куїнну і принесла йому «Оскар». Номінувався на «Оскар» як кращий актор другого плану за роль у картинах «Раптовий переляк» (одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят два) і «Shane» (одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят-три). Джек Паланс отримав нагороду «Еммі» за роль у серіалі «Playhouse 90» (одна тисяча дев’ятсот п’ятьдесят-шість). У 1958 переїхав на п’ять років жити до Швейцарії.
Джек Паланс був вибором Стівена Кінга на роль Джека Торранса в картині «Сяючий» (1980). Отримав «Оскар» і «Золотий глобус» за кращу роль другого плану в картині «Міські пройдисвіта» (1992). На церемонії вручення нагороди Паланс ліг на підлогу і віджався на одній руці у віці 73 років, супроводивши це словами, що продюсери знімають «молодь, гримуючись їх під строків, у той час, як самі старі можуть зніматися зовсім без гриму».
У Джека Паланса є зірка на Алеї слави.
Джек довгі роки очолював українську фундацію «Тризуб», яка об’єднувала колишніх співвітчизників у Голлівуді.
«Улюблений спогад дитинства – це коли батько, маючи вільну хвилинку, садив дітей біля себе й читав українські газети», – згадував на старості Джек.
Джек Паланс відомий тим, що ніколи не дивився фільмів зі своєю участю. Говорив шiстьма мовами: російською, англійською, українською, італійською, іспанською, французькою. Захоплювався малюванням і писав вірші. Був вегетаріанцем, але мав ранчо на тисячу акрів і 150 голів худоби в Каліфорнії і 500 акрів в Пенсільванії, де також розводив велику рогату худобу.
За свідченнями очевидців, Володимир мав тонке відчуття гумору і був природженим комедіантом. Якщо в компанії був хтось із українців – відразу переходив на рідну мову. На історичну батьківщину вперше приїхав 1996-го. Був знайомий із режисерами Юрієм Іллєнком і Олесем Саніним, цінував Довженка i Параджанова. Захоплювався українською історією і мріяв про роль гетьмана Івана Мазепи. Хоча, за його власним зізнанням, найбільшою мрією була роль Тараса Бульби.
Помер Володимир Палагнюк 10 листопада 2006 року, так і не зігравши жодної української ролі.
