Это цитата сообщения KVITKA-INDIGO Оригинальное сообщение

Суть проблемы- в стране рабов-ч.3

Ганна Куземська. Нездоланна Україна : Хроніка нищення української Церкви, мови, культури, народу ↑

(Кілька фрагментів. Усю книжку читати тут)

… Багато разів протягом історії — ще від лютої навали «першого великороса» Андрія Боголюбського⁴ — різні орди руйнували храми нашої землі й наших душ, але відлік глобальної руйнації розпочався з горезвісної козацької ради, що відбулася 1654 р. в м. Переяславі, де без згоди та благословення українського духовенства було підписано угоди військово-політичного союзу між Україною та Московщиною зі збереженням усіх політичних і церковних вольностей України. Ці вольності московські окупанти одну по одній підступно скасували⁵, перетворивши наш вільний, освічений край на безправну, безграмотну й дощенту розграбовану колонію. Тотальне руйнування України дало змогу й західним сусідам безкарно збиткуватися над нею. Переяславська рада стала, за словами славетного мовознавця Юрія Шевельова, початком великої трагедії, тому саме з цієї гіркої дати й розпочнемо хронологічний перелік злочинів проти України — її мови, Церкви, освіти, культури, народ..

1658–1659, січень — Звірства московського війська в Україні («Москва наступає безбожна… усе вогнем і мечем розоряють, церкви Божі палять і монастирі; священиків, і ченців, і черниць — усіх під меч без жодного милосердя… паннам, добрим дівицям і попадям наругу чинять, груди ріжуть, не шкодують навіть малих дітей, виколупують очі на іконах…» — з листа Г. Гуляницького до полковника Г. Кобилецького (10.11.1658). У січні 1659 р. Гуляницький каже московським послам, що цар Олексій «безперестанно війська свої на нас насилає і багато міст спалили й вирізали… Краще бути у турка, ніж у москаля»^{/gazeta.dt.ua/SOCIETY/spravzhni_konotopi__do_350-richchya_konotopskoyi_bitvi.html;" target="_blank">http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/spravzhni_konotopi__do...hchya_konotopskoyi_bitvi.html; Гуртовий Г. Волинь — край козацький… Вид. 2-ге. — Луцьк, 2009. — С. 201).">6}). Прохання наказного гетьмана Григорія Гуляницького до московських послів, які казали, що їхні війська з’явилися в Україні «для її блага»: «А щоб наступив справжній мир — виведіть свої війська з України»…

1708, листопад — Зруйнування гетьманської столиці Батурина. За наказом Петра І з винятковою жорстокістю замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено.

Листопад–грудень — Катівня в Лебедині. У центрі Лебедина за наказом Петра І князь О. Меншиков стратив понад 900 козаків і місцевих мешканців, яких жахливими тортурами змушували визнати свою підтримку «зрадника Мазепи» (тих, хто не витримував мук і божеволів або вмирав, також залічували до винних).

1709, 25 травня — Війська Московщини руйнують Запорозьку Січ і вчиняють люту розправу над козаками («Тиранські смерті завдавали й чинили те, чого й у поганстві за древніх мучителів не водилось»⁷)…

1721, Московське царство вперше дістає офіційну назву «Російська імперія» (початок привласнення давньоукраїнської історичної спадщини).

— Цар Петро І скасовує патріаршество, зміцнюючи московський цезарепапізм та використання Церкви як політичного інструменту; головою Синоду стає обер-прокурор: «государеве око». За кілька років традиційний для Української Церкви соборний устрій, що зумовлював, зокрема, її глибоку побожність і культуру, скасовано…

1762–1796 — За правління Катерини ІІ розпочато фальшування історії Московщини: вилучення з українських бібліотек і монастирів оригінальних літописів і їх підробка, дописування та переписування задля привласнення давньоруської історії та культури. Розпочато політику стирання всіх суттєвих відмінностей українців від «великоросів» як у культурі, мові, звичаях, традиціях, так і в політичному устрої…

1905–1917 — Створення в Україні численних чорносотенних терористичних організацій, які підтримувала російська влада, поліція та зросійщене духовенство. Чорносотенці нищили все українське, агресивно заперечували українську та білоруську народність, культуру, історію, активно поширювали шовіністичну ідеологію⁸…

1908, 24 січня — Таємний лист Полтавського губернатора Багговута міністрові внутрішніх справ з послідовною програмою винищення українського народу, його історичної пам’яті (цей віднайдений документ відтворює загальну стратегіюРосійської імперії щодо України):

1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснять, что «украина» — это «окраина» государства в былые времена.
5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиереев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказывать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть только из великороссов. За семинарии надо взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т. д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснять, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснять, что «украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский язык, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
10. Всеми способами искоренять употребление названия «украина», «украинский».
11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.
12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с «украинским элементом»⁹.

1914 (вересень) — 1915 (червень) — Перша російська окупація Галичини: розгром усіх українських політичних і культурних організацій, переслідування й депортація численних представників інтелігенції. Українську мову в громадському житті фактично заборонено¹⁰…

— Масовий терор, арешти галичан. Депортація багатьох тисяч українців до Сибіру (лише через київські в’язниці пройшло 12 000 осіб)…

1918, січень–квітень — Перша окупація України більшовицькою Росією… 8 лютого — Після кількагодинного артилерійського обстрілу мирних об’єктів орди Мурав’йова захопили Київ і розпочали тотальний терор: стріляли на звуки української мови, у вишиті сорочки (розстріли за українську мову російські більшовики чинили й у Полтаві та інших захоплених містах, також скрізь збиткувалися над портретами Т. Шевченка); оскверняли монастирі, глумилися над ченцями. За кілька днів закатовано та розстріляно понад 5 000 киян¹¹…

5 вересня — Більшовицька Росія видає декрет про створення концтаборів(постанова РНК РСФРР про «красный террор»). Цей досвід вивчали і згодом утілили німецькі нацисти…

Початок грудня — Другий наступ російсько-більшовицьких військ на Україну. Масштаби масових репресій, грабунків і насильств цього разу були набагато більшими, ніж за першої окупації. Тільки в Києві діяло понад 20 відділень ЧК, кожне з яких після вигнання «червоних» було гігантським моргом. Жертв не просто вбивали, а й жорстоко катували…

1921–1923 — Перший спланований голодомор у степових районах України, зумовлений нещадною хлібозаготівельною політикою російського більшовицького уряду. За допомогою військових загонів і масових репресій з України вивозили десятки мільйонів пудів зерна на експорт і на допомогу потерпілим від голоду регіонам в РСФРР, тоді як в Україні допомоги потребувало близько 7 млн. людей, 40% з яких були діти^{/territoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr2/" target="_blank">http://territoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr2/).">12}. Газетам забороняли висвітлювати становище в Україні, на відміну від активної пропаганди допомоги голодуючим Поволжя. Найстрашнішими були демографічні наслідки голодомору в Україні, який зумовив смертні пошесті холери й тифу. Кількість загиблих досі не встановлено (від 500 тис. до 2 млн.). На місця спустошених сіл південної України (Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини) переселяли переважно росіян. Терор голодом російський уряд використав зокрема для підриву генофонду української нації та придушення національно-визвольного руху…

1929–1930 — На території УСРР заарештовано (і здебільшого розстріляно або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори) понад 120 тис. українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації з них дожили одиниці. Залишилися незавершеними й невиданими сотні наукових праць, словників, підручників, багатотомних зібрань, літературних творів…

1932 (осінь) — 1933 (зима) — Голодомор на територіях Кубані й Дону, заселених переважно українцями (виконавець Л. Каганович). Уперше на «чорні дошки»¹³занесено 15 станиць; з 9-ти інших «украинизированных» районів також вивезено всі продукти харчування. Втрати від голоду не підраховано (задокументовані жертви — 62 тис., отже, напевно, йдеться про сотні тисяч)¹⁴. Терор і тотальне знищення козаків (навіть старців).

— Виселення до Сибіру всіх мешканців (45 639 людей) із Кубанських станиць Полтавської (найпотужнішого осередку української культури), Ведмідівки (Медведовської) та Урупської.

— У порожні після голодомору й депортацій станиці Кубані й Дону заселяють росіян-червоноармійців…

1932 (кінець) — 1933 (весна) — Другий спланований голодомор. Геноцид українського народу голодом, унаслідок якого загинуло 4–8 млн. селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села…

1933, квітень–травень — Пік голодомору. За півроку від голоду померли кілька мільйонів дорослих і дітей. Щоб компенсувати нестачу робочої сили, до вимерлих або напіввимерлих сіл перевезено селян з інших районів СРСР, здебільшого з центральних районів Росії…

1934–1941 — Знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України,арешт і страта 80% української інтелігенції…

1941 — «Розвантаження в’язниць» України (наказ наркома ГБ СРСР В. Меркулова). Бійці НКВС в жахливий спосіб страчують до 15 тис. українських «політичних» в’язнів, багатьом з яких навіть не було пред’явлено звинувачення (серед них священиків, підлітків, вагітних жінок), що перебували у в’язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька; пізніше — Києва, Харкова та інших міст. Кримінальних злочинців відпущено…

27, 29 та 30 червня — Постанови РНК СРСР та ЦК ВКП(б) про «тактику випаленої землі». Органам влади наказано знищувати все, що не вдалося евакуювати у східні райони СРСР: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку, реманент, палити збіжжя, продовольчі склади тощо¹⁵. Як при цьому виживатимуть покинуті напризволяще люди, сталінський режим не турбувало. Народ, що опинявся під німцями, автоматично ставав «зрадником»…

24–28 вересня — НКВС організовує підрив будинків разом з мешканцями на Хрещатику — перший у світовій історії широкомасштабний теракт. З найцінніших архітектурних пам’яток Києва, які замінували за наказом НКВС, вціліло лише те, що німці встигли розмінувати (зокрема Святу Софію)…

1943 — Знищення близько півмільйона «чорносвитників» — незаконно мобілізованих українських селян (навіть підлітків), яких без підготовки, без зброї та обмундирування кидали на німецькі кулемети та мінні поля по всій 1000-кілометровій лінії фронту.Кулями в спину «загородзагони» гнали українських селян в одну атаку за другою. Убитих не реєстрували, за їхню смерть командири не відповідали. У такий спосіб викорінено чоловіче населення сотень українських сіл.

1944 — Початок масових депортацій населення західних областей України. Протягом 1944–1950 рр. депортовано 140 тис. людей. Наймасовіша депортація відбулася 1947 року — 78 тис…

22 червня — Таємний наказ, підписаний Л. Берією та Г. Жуковим, про висилку у віддалені краї Союзу РСР всіх українців, що проживали під владою німецьких окупантів (тобто, виселити всіх українців). Тільки через технічну неможливість проекту його не було здійснено (Наказ № 0078/42 від 22 червня 1944 року)¹⁶…

1946–1947 — Третій спланований голодомор. Голод забрав від 100 тис. до 2,8 млн. життів, переважно українських селян-хлiборобiв. Станом на 1 червня 1947 р. в Українi нараховувалося 1 млн. 74 тис. 314 дистрофiкiв. Вибиту з голодуючого українського села продукцiю вiдправляли до рiзних регiонів СРСР. Україна була головним постачальником зерна для Ленінграду, овочів — для Москви. Хліб вивозився до ряду областей РРФСР. Багато хлiба вивозилося за кордон. У 1946 р. до європейських країн, якi теж захопила посуха, з СРСР було експортовано 1,7 млн. т зерна…

1946–1949 — Знищення інвалідів «Великої Вітчизняної війни». Покалічених героїв тисячами відправляли у вагонах для в’язнів в інтернати, тюрми й табори, виконуючи державну програму зі «зменшення кількості людей, які отримали інвалідність». Пік цілеспрямованої акції припадає на 1949 р.: до дня народження Сталіна в одну ніч зникли з вулиць і площ міст сотні тисяч інвалідів війни…

23 травня — 26 червня — Кенгірське повстання політв’язнів (переважно українців). Близько 700 із них розчавлено танками та розстріляно з автоматів…

1960, 9 січня — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про завдання партійної пропаганди в сучасних умовах»… ЦК компартії України вимагає від комуністів виховувати українців «у дусі любові і глибокої поваги до великого російського народу»…

1964, 24 травня — Спланований підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві¹⁷. Найбільше постраждав відділ «Україніка». Частину вдалося відновити за рахунок обмінно-резервного фонду, проте близько 50 тис. томів (архівні українські документи, кілька рукописних середньовічних книжок, перші примірники українських часописів, багато раритетів українською мовою) втрачено безповоротно…

1965, серпень–вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, Панас Заливаха, Станіслав Караванський, Валентин Мороз, Михайло Осадчий, Анатолій Шевчук та ін.); у Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештовано Анатолія Здорового¹⁸…

26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у відділах україністики музею «Софія Київська», у книгосховищі Видубицького монастиря у Києві (де зберігалися обмінно-резервні фонди Центральної Наукової бібліотеки АН УРСР), медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові. Аналогічні підпали сталися в національних бібліотеках інших республік СРСР (Тарту, Самарканд, Ашхабад), але не в Росії…

1969, червень — Лист українських політичних в’язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук’яненка) до Комісії прав людини в ООН про отруювання політв’язнів…

1969–1970 — Масові санкції проти української інтелігенції¹⁹. Початок «великого терору 1970-х». …

1979–1980 — Посилено терор в Україні, особливо проти членів Української Гельсінської групи (УГГ), ув’язнено в божевільні Оксану Мешко (засновника УГГ). Засуджено до ув’язнення від 2 до 10 pp. таборів і від 3 до 5 pp. заслання членів УГГ: О. Бердника, О. Гейко-Матусевич, М. Горбаля, В. Калиниченка, З. Красівського, Я. Лесіва, Ю. Литвина, В. Овсієнка, П. Розумного, П. і В. Січків, В. Стрільціва, В. Стуса, В. Чорновола. Декого з них судили за нісенітними звинуваченнями в спробі зґвалтування, незаконному зберіганні зброї, опорі міліції тощо…

1986, 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції, збудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських науковців і широкої громадськості, призвела до наслідків, рівнозначних геноциду. Показово, що в перші дні катастрофи мільйонам людей, які отримували руйнівні дози радіації, не підказано елементарних засобів захисту²⁰…

… Від першого «великороса»-деспота й до теперішнього агресора, крадія Криму й наклепника — крізь усі віки — простягається цей кривавий шлях ненаситного загарбництва, грабіжництва та братовбивства, що ховається за муром міфів про богообраність, велич і славу. І, напевно, доки не зникне у більшості багатонаціонального населення, яке зветься російським народом, бажання виправдовувати гріх і захищати неправду заради сліпої гордості за свою «великую державу», доки не буде щирого покаяння за її кричущі злочини проти інших країн і народів — доти ця держава не перестане бути страхіттям, імперією зла, символом підступності, облуди й жорстокості.

Люто нищила ця імперія Русь-Україну — але не здолала. Щоразу Господь підіймав її, і ніколи не бракувало в ній незламних оборонців. Тому що де Бог — там перемога людини над усіма нелюдями й усіма силами пекла, там справжня сила, велич і слава.

Василь Барка. Жовтий князь ↑

Виходить: таки справді панують найчортячіші вороги неба і вірних; розруйновують життя і серця — аби обернути люд в заражений скот, і тягти з нього кров безперешкодно… Це — правда! Це — правда про татарщину москвинів…

Слухай мене, не вір, як казатимуть: он або он народ великий, бо наплодилося багато і багато крику роблять, — е, то ще не все! Ти подивись, яке там серце! Раз серце собаче, то і народ малий, і зведеться здорове число їхнє нінащо. А побачиш серце, повне добром, то знай — народ великий, перед небом високо став. Хоч не числиться багато, колись побільшає, так Бог дасть! — так з білорусами буде. Глянь кругом: хто руку подав з поміччю? Тут білі хатки, як і в нас; а на півночі хатки — чорні. І там добрі душі є, і немало їх, з братнім серцем, так бачиш, на дно його десь зло собі поклали: як зміїний камінь. Поки все гаразд, вони такі добрі, наче родичі, а прийдеться до чого, тоді вилазить з-під каменя жало! Буває все разом: поможе чоловік, як дуже-дуже щирий, а потім вжалить в печінку. Забрали наш хліб і дивляться, як ми вмираєм, і ніхто, ніхто не пожалів і не поміг. Ніхто! Ні в городі, ні в селі. Тільки лаються. Недарма ж їхні хатки чорні. А тут білі.

Народні прислів’я (зі збірки М. Номиса, 1864) ↑

Не слухайте, батьки, сього ледащиці: підвезе він вам москаля!

Від Москаля поли вріж та втікай.

Від чорта відхрестишся, а від москаля не відмолишся.

Варив чорт з москалем пиво, та й пива відрікся.

Казав москаль «право», та й збрехав браво.

Бреше, як москаль.

Москаль тоді правду скаже, як свиня умиється в сажі.

Коли чорт і москаль що вкрали, то поминай, як звали.

Коли москаль каже сухо, то напевно застрягнеш по вухо. / Як москаль скаже сухо, то піднімайсь по самі вуха, то ще замочишся.

Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молитись Богу стане.

Москаль тоді правду скаже, як чорт молитись стане.

Москалеві годи як трясці, а він все бісом дивиться.

Москалики, соколики, позаїдали ви наші волики; а як вернетесь здорові, то поїсьте і корови.

Москаль не свій брат — не помилує.

Москаль з бісом порадились, та й на лихо понадились.

Москаль викрутнями перебувається (тому ж він скрізь погано лається).

Москаль здавна вже панує, бо бач завше людей дурить.

У Москаля на грош амуніції, на десять амбіції.

Москаль ликом чваниться, і кожному під ніс з ним пхається.

Москаль ликом в’язаний, у ликах ходить, та й всіх у ликах водить.

Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована.

Ти москалю і добрий чоловік, та твоя шенеля злодій.

Московське панування, то чортівське жартування.

Поліна Жеребцова. Письмо Ходорковскому ↑

Михаил Ходорковский, я пишу Вам из Финляндии. Меня зовут Полина Жеребцова. Я политбеженка из России. Из современной России, где уже много-много лет правит господин Путин.

Всю жизнь я веду дневник. И так случилось, что родилась я на Кавказе, в городе Грозном.

Когда мне было девять, мой город окружили кольцом российские танки — и дома стали превращаться в руины и тлен вместе со своими обитателями…

 

Игумен Петр (Мещеринов): К власти в России придут фашисты ↑

Нравственное состояние моих соотечественников нисколько не становится более христианским и церковным — во всяком случае в период, прошедший с момента выхода моей статейки про 1937-й год два года назад. Изо всех сил защищается Сталин. Почему бы это?..

Обличчя Росії ↑

 

 

 

Владимир Громов. Мы пришли со своей злобой в мирную, добродушную, хотя и неустроенную Украину ↑

В Украину я приехал взрослым человеком. Было уже образование, работа, профессия, какие-то представления о мире. И была московская жизнь. Я родился в Москве, это мой город… Но в жизни появился Киев, Украина, все изменилось…

Годы в Киеве сильно на меня повлияли. Обнаружилось, что люди могут жить спокойно, без истерической московской спешки… Еще оказалось, что в Украине очень серьезно относятся к своей собственности, к своему хозяйству, к земле. Земля в Украине — это все. Это не масса территорий, не седьмая или какая-то еще часть суши, не великое государство. Земля — это мать, которая любит и питает. И я увидел, что украинец со своей земли не сойдет никогда. Впрочем, не было поводов думать, что кто-то его может прогнать. В Киеве никогда не было терактов, метро и вокзалы здесь не патрулировались десятками милиционеров, никто не захватывал школ и театров, не рассказывал о врагах вокруг и не запрещал усыновлять иностранцам сирот на том основании, что за границей им непременно навредят. Несмотря на бедность, коррупцию и неустроенность, Украина была тихим и спокойным местом, в котором можно жить…

За годы жизни в Киеве мне часто приходилось ездить в Москву, порой несколько раз в месяц. Я видел, как что-то происходит. Более того, стал замечать многое из того, на что раньше не обращал внимания. Вдруг оказалась, что Москва переполнена милицией, войсками, охранниками… Но самым главным оказалось другое. Постоянные разговоры о советском прошлом. Как там было замечательно, как все эти мерзавцы все развалили, как мы всех ненавидим за это. Заговаривали об этом самые разные люди, причем повод мог быть абсолютно любой — политика, цены, медицина.