Часто від наших дорогих майстринь чути повідомлення на кшталт “SOS, подруженьки, рятуйте, мені замовили джгут/гердан/сережки, скільки просити та яку ціну ставити?”
Ну і, звичайно, одразу починаються всілякі поради типу “Візьми від вартості матеріалів і помнож на 2/3/4” або “Матеріали плюс 4-5-6-7-8-9-10 коп. за бісеринку). Чи не знайомо? Всі ці схеми я теж сама неодноразово бачила у різних пабліках в Україні, Росії та Білорусі.
Але як показує практика, з таким цікавим підходом до цін хендмейд бізнес (саме бізнес, а не заняття як хоббі) в Україні на взагалі в країнах СНГ практично занедбане. Більшість майстринь не отримують від цього заняття достатньо грошей, аби займатись цим на професійній основі та весь час, а розпещені середніми цінами в 10-40$ покупці все крутять носом біля герданів “А шо так дорого?”.
Хоча тут питання має звучати навпаки: “Чому так дешево?”
Закордоном більшість майстринь зовсім інакше підходять до pricing (оцінювання) свого хендмейду. Навіть якщо це є заняття те що називається на півставки (неповний робочий день), вони все ж часто намагаються дбати за те, щоб цей бізнес не те щоб просто окупив себе, але й приносив певний прибуток, який дозволить бізнесу розвиватись. Оцінка свого заняття як серйозного капіталовкладення часу - це, напевне, те, що найбільше відрізняє умовних “них” від умовних “нас”.
Отже, як найчастіше рахують ціну свого хендмейду закордоном?
Однією з найпопулярніших схем є схема 2*2.
Як вона виглядає у найзагальнішому вигляді?
(((Ціна матеріалів + Ціна потраченого часу)х2)+ Поштові витрати = Оптова ціна) х2+ Рекламні витрати = Роздрібна ціна.
Звичайно, є варіації, але ця схема найчастіше звучить із вуст багатьох успішних закордонних хендмейд майстрів.
Розберемо її на конкретному прикладі. Допустимо, мені цікаво, скільки буде таким чином коштувати мій гердан?
Рахуємо матеріали.
Допустимо, схему я взяла безкоштовну. Схема - 0 грн.
Схема 47*160 бісерин + поясок шириною 9 біс* 100 рядів =6768 біс. Знизки, допустимо, я не робила, кінці сховала всередину.
У одному грамі чеського бісеру, який я використовую найчастіше, 80 бісерин, але я рахуватиму по 70 - бо багато іде в розхід, чеський бісер не настільки рівний, як нам би хотілось.
6768/70= 97 грам бісеру пішло на гердан.
Це приблизно (заокруглимо) 100 грам, дві 50 грамові пачки. В середньому, бісер я купую оптом 50 грамовими пачками по ціні від 25 до 80 грн, які в середньому з пересилкою виходять мені десь по 30 грн пачка, отже, бісер - 60 грн.
Нитки я маю великий запас Титану 100 Аріадна, який купувала колись по 6 грн котушка, в середньому на гердан іде 1 котушка. Нитки - 6 грн.
Голки, знос станка, електрика і все таке - я кидаю по 5 грн, бо в цілому крім мене тим же користуються мої рідні.
Далі йде упаковка! 1 картонна коробка - 25 грн, наповнювач - 4 грн, візитівки і рекламні матеріали - 15 грн, стрічечки - 2 грн.
Сумарно матеріали: 117 грн.
Далі рахуємо вартість часу. Допустимо, гердан я в середньому плету за 16 годин впертого сидіння та снування голкою.
Далі наступає річ, яка багатьох ставить у тупик. Як оцінити вартість часу? Як мені відповіла одна закордонна знайома - від середньої зарплати спеціаліста твого рівня, звичайно ж! Неспеціалізована робоча праця в Україні (ми тут рахуємо по Українських цінах) оцінюється в стандартну мінімалку, 4800 (розмір може змінитись). Висококваліфікований працівник може цілком отримувати зарплатню у 20000 гривень. Я ні те, ні інше, а середній собі працівник. Що там каже наше міністерство економіки? Середня зарплатня працівника в моїй області у червні 2020 року склала 9600 грн (тут, звичайно, багато хто нервово розсміється, але від цієї цифри багато чого залежить у ціноутворенні саме у вашому регіоні). У робочому тижні 21 робочий день, 8 робочих годин, отже середня вартість робочої години у моєму регіоні складає приблизно 57 грн.
Отже, вартість часу - 57*16=912 грн. (Якби я працювала і жила за мінімалку, то і ціна складала б 460 грн).
Отже, вартість виготовлення одної речі для мене буде 912+117=1029 грн.
Далі, додаємо до цієї вартості пересилку. Одна подібногабаритна посилка Новою поштою в межах України буде десь 45 грн (стільки мені коштувала посилка в серпні 2020 року). 1029 грн + 45 грн = 1074 грн.
Далі наступає те, що наші закордонні майстрині називають прибутком. 1074 грн * 2 = 2148 грн. Саме така має бути моя мінімальна ціна, якщо я працюю на оптове замовлення, або по попередньому замовленню чогось однотипного. Тільки при такій ціні я отримаю прибуток, який буде еквівалентним затраченому часу, матеріалам і вмінню, окупить себе і дозволить працювати далі.
Але ми не завжди працюємо на опт чи на попереднє замовлення, тому 2148*2 = 4296 грн. Така вартість гердану, який сплели без замовлення, без опту, просто так і для якого шукають покупця. Тому що цей товар треба ще розрекламувати, з ним треба побігати. Можливо, сюди треба буде ще додати вартість красивої фотозйомки для рекламки, рекламу у гуглі або на етсі. А може, вам взагалі доведеться його розпустити?
(Якби я працювала за мінімалку, то отримала б кінцеві вартості для опту 1244 грн і для роздрібу 2488 грн).
Висновок: ми серйозно недооцінюємо власну працю.
Хтось скаже, що це не українська ціна, що в Україні ніхто не купить за такою ціною. Чому? Чому ціна не українська? Я взяла українську ціну бісеру і ниток, українську вартість роботи. Чому не куплять? Чому ми вважаємо, що купити масову фабричну курточку за 2000 грн - це ок, купити кросівки за 1500 грн - це ок, а купити нарядну прикрасу, виготовлену вручну за 2000 грн - це не ок? Ручна робота - це предмет розкоші, він не може коштувати стільки ж, як і заводська штамповка.
Я запитала у своїх коліжанок із нашої країни та закордону, чому так? Чому, на їх думку, наші хендмейд товари такі недооцінені? Чому наша робота може бути настільки знецінена?
Відповіді, думаю, не будуть новиною ні для кого, вони будуть прості, і такі, які дійсно показують різницю відношення до хендмейду закордоном і у нас.
Масовість та демпінгування цін створює разючий ефект ширпотребу, тож не дивно, що покупці крутять носом перед абсолютно дешевими і майстерними герданами зі словами “А шо так дорого? А в мене таке ж може племінниця зробити”. Нам здається, що у нас купа творчих і талановитих майстрів, але з таким підходом хто ми, як не ручні дешеві штампувальники однотипного матеріалу? Чому ми тоді дивуємось, що наш товар не хочуть оцінювати як унікальний, як зроблений з душею?
І знаєте, це все сказане - далеко не новина. І ви самі теж це знали і відчували, правда ж?
Недооцінюючи власну працю ми також часто недооцінюємо наше вміння її подавати та переоцінюємо те, що бачить в ній інші люди.
Я, як і багато інших майстрів хендмейду, мрію про те, щоб моя унікальна праця, моя робота оцінювалась так, щоб за ці гроші я могла жити, розвиватись і утримувати сім’ю. І мрію про те ж для всіх інших :) Але ми самі ж тягнемо себе на дно, чи не так? І саме невміння підходити до хендмейду як до бізнесу, який може і мусить приносити прибуток, є однією з найбільших бід українського хендмейду. І я знаю, що ця стаття навряд чи щось зрушить, але... Робіть висновки, поширюйте статтю і любіть себе та своє заняття :)
_________________________
Невеликий P.S.: Я зовсім не закликаю вас негайно ж ставити такі ціни, і не засуджую тих, хто ставить ціни такі, які вважає за потрібне. Я всього лише привела приклад. Привела можливі причини. Не більше. Навіть іноземні майстри кажуть, що ця формула не ідеальна і що вона потребує коригування в ту чи іншу сторону в залежності від обставин.
Якщо ви вважаєте, що такий прибуток вас влаштовує, якщо ви вважаєте, що виготовлення саме цього продукту і по цих цінах - ок, якщо соціальна інженерія, просування товару і бренду для вас чорний ліс глуха діброва - це нормально, кожен живе як вміє. Я сама покинула хендмейд продажі і працюю лише з кількома замовниками тому, що я майстер, але не продавальник. Я зрозуміла, що не готова продавати свою працю за копійки, і разом з тим не готова ставитись до цього заняття як до серйозного бізнесу, який прогодує мою сім’ю та мене, тож вернулась до звичайного життя і хоббі.
Источник: http://wmrf.su/w2e57