прекрасна погода, у вигляді річок бруду, танучого снігу та прохолодного дощу. настрій формується повільним інтернетом, непрацюючою звуковою системою 5.1 , переломаним проводом до портативної колонки, відсутністю грошей (навіть на шоколадку), відсутністю когось поруч, пляшкою улюбленого пива та он-лайн грою... та чомусь так все по барабану, все до жопи... таке спокійне відношення до всього, до всього взагалі: своїх проблем, проблем родичів, друзів і подруг, дівччат і хлопців... і не так всеодно, як... навіть не знаю як виразити свою думку... навіть хочеться допомогти, та не тому кому потрібна твоя допомога, а мені не допоможуть ті хто може, а хто може - не допоможе, і не по причині не бажання, а тому що я навіть не наважусь попросити... то що ж портрібно для щастя? комусь просто переспати, комусь помотати нерви 10 хвилин, хтось хоче сильної літньої грози, а хтось хоче пройти останню місію в самій новій грі і зі спокійною душею йти спати, дехто малює жовтих гномиків, дехто пише на тротуарах написи коханій людині, хтось п`є пиво, а хтось свариться зі своєю дівчиною, бо знає що вона прийде і цього достатньо, а комусь достатньо щоб його обійняли, і він зігріється, і все стане так спокійно, так мирно, наче він вдягне рожеві окуляри... ми всі такі різні, і нам зараз потрібні різні речі, хоча всім колись потрібні мальовані квіти, чи теплі обійми чи комусь помотати нерви )) то чому ж одні, маючи мізер - щасливі, а інші, маючи ще більше, проклинають цей світ, бо в них сталось, якесь нещастя... мені їх шкода, бо життя прекрасне, і треба користуватись моментом і жити на повну ))