Таисия Повалий - Пісня Про Матір

 Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу.

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.

- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.

- Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

- Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

- Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?

- А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Змахнула рукою - злетіли у вись рушники.

"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Перевод песни

Посеяла людям лета свои, літечка рожью,

 Убрала планету, послала тропам спорыша.

 Научила детей, как в мире по совести жить,

 Вздохнула полегко - и тихо ушла за границу.

 - Куда же это вы, мама?! - испуганно бросились дети.

 - Куда же вы, бабушка? - внуки бегут к воротам.

 - Да я же недалеко... где солнце ложится отдохнуть.

 Пора мне, дети... А вы уже без меня растите.

 - И как же без вас мы?... И что вы задумали, мама?

 - А кто нас, бабушку, в сон поведет по сказках?

 - А я вам оставляю все радуги с журавлями,

 И серебро на травах, и золото на шелухе.

 - Не надо нам радуг, не надо нам серебра и злата,

 Только чтобы вы нас ждали всегда край ворот.

 И мы же переробим всю вашу вечную работу, -

 Оставайтесь, мамочка. Навеки оставайтесь. Не уходите!

 Она улыбнулась, красивая и седая, как судьба,

 Взмахнула рукой - взлетели ввысь полотенца.

 "Оставайтесь счастливы", - и стала задумчиво полем

 На целую планету, на все поколения и века.