"Живу Україною!" 

К 60-летию Владимира Кравченко

19 июля исполнилось 60 лет

Владимиру Ивановичу Кравченко -

директору Лебединского художественного музея Сумской области,

активному общественному деятелю,

моему земляку и другу в реале и в виртуале.

[700x525]

Володимир Кравченко: «Живу Україною і на тім стою!».

(Ми з тезкою на вокзалі міста Суми 27.08.2009) 

Поздравляю моего двойного тёзку со славным юбилеем и желаю ему новых творческих успехов в сбережении и приумножении культурного наследия нашей родной Украины, в содействии её духовному возрождению.

Перепечатываю юбилейные материалы из районной газеты "Життя Лебединщини" от 17 июля 2013 г.: статью известного краеведа и писателя Б.Г. Ткаченко (к 75-летнему юбилею которого в декабре 2012 г. я публиковал пост в ЛиРу, заметку и "Песню родного края" в той же газете), и стихотворение бывшего мэра Лебедина, политика и поэта А.И. Удода.

[525x700]

Побратим ювіляра - письменник Борис Ткаченко виступає на мітингу, присвяченому Дню незалежності України 24 серпня 2010 року.

Слово про побратима

Живе Україною

Якось у розмові Володимир Крав­ченко висловив своє кредо: «Живу Україною». А спливли в пам'яті ці слова, коли ми подумки перегорну­ли його лебединські клопоти остан­ніх літ. Ні-ні, це клопоти не про хліб насущний, це клопоти про зростан­ня духовностіі культури нашої, про плекання патріотизму і національної гордості, які зростили могутність ба­гатьох держав світу,  іякими, на жаль, ще й досі нехтують деякі наші дер­жавці. Оце саме цими болями й живе Володимир Іванович — мій побратим і порадник, мій товариш і виручальник.

По закінченні історичного факуль­тету Київського державного універси­тету ім. Шевченка він приїхав учите­лювати в Лебедин. Це був час гоніння на автора цієї розповіді за його по­гляди. Тоді вчорашні співробітники, а то й друзі, щоб не зустрітися з опаль­ною особою, завбачливо переходили на інший бік вулиці. І першим, хто не побоявся зійтися з «крамольником», був Володимир Іванович. Мені імпо­нувала його відвертість у висвітлен­ні історичних (причому прихованих) подій, ерудиція і прямота судження. Знайомство переросло у дружбу. Га­даю, що на користь обом.

Сьогодні клястися в патріотиз­мі та любові до України не лячно. А згадаймо, як на таких патріотів ди­вилась тодішня влада, скажімо, ро­ків 20-30 тому. Не тільки «косяки» у поглядах були, а й погрози лунали. Лунали й на адресу Володимира Іва­новича. Та він мужньо ніс своє кредо: «Живу Україною і на тім стою!».

Такий світогляд — не із захмар'я. Володимир народився на Переяслав­щині, в селі Пологи-Чобітьки. До шко­ли ходив за 5 кілометрів. Працював у колгоспі, шив армійське обмунди­рування на Переяслав-Хмельницькій швейній фабриці, слюсарював у ви­робничому об'єднанні «Хімволокно» у Києві... І одночасно навчався на ве­чірньому відділенні історичного фа­культету Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Зрештою, став неаби­яким істориком, і ось уже 26 літ очо­лює Лебединський художній музей. Окрім читання лекцій, влаштування виставок, проведення екскурсій та консультативної допомоги студентам у написанні рефератів, Володимир Іванович багато уваги приділяє при­множенню фондів музею.

Завдяки його листуванню з роди­нами митців та особистим зв'язкам із колекціонерами музей поповнив­ся кількома сотнями робіт багатьох художників, скульпторів та народних майстрів(родини Кричевських, Андрія Мордовця, Івана Гапоченка, Іва­на Волчека, Сергія Побожія, Богдана Люкляна та ін.). Архів-бібліотека му­зею поповнилась епістолярною і ме­муарною спадщиною відомих митців, науковців, письменників (вихідців із Лебединщини) талітературою про них, зокрема, родину Кричевських, Давида Бурлюка, Стефана Таранушенка, Олександра Семмо, Бориса Гмирю та ін.).

А головне — Володимир Іванович очолює науково-краєзнавчу роботув районі. По будь-яку етнографічну, іс­торичну, краєзнавчу, літературознав­чу, мистецтвознавчу чи універсальну довідку люди йдуть у художній музей, до Кравченка. Вирішити питання уро­чистостей — теж до нього ідуть.

Кравченко завжди вболіває за свою працю, яка збігається з хобі — музейну справу. У співробітництві з місцевою владою вдалося газифі­кувати музей, придбати комп'ютер і здійснити капітальну реконструкцію покрівлі.

У 2003 році вийшло у світ унікаль­не енциклопедичне видання «Сум­щина в іменах». Тільки від Лебедин­щини у ньому подано відомості про понад 250 визначних діячів краю. А зібрав ті відомості знов-таки Володи­мир Іванович зі своїми музейниками. Це величезний обсяг матеріалу: роки життя, освіта, вченийступінь, пере­біг посад і, зрештою, набутки — що і коли зроблено людиною для блага держави та поцінування її досягнень науковим світом.

Заходилися краяни відроджува­ти свою церкву — будувати Свято-Успенський храм на місці зруйнова­ногоТроїцького. Володимир Іванович і тут підставив своє плече — став од­ним із його фундаторів.

Розпорядженням голови район­ної державної адміністрації заваго­мий внесок у розбудову української державності в 2006 році Володимир Кравченко нагороджений відзнакою районної державної адміністрації — нагрудним знаком «За заслуги перед Україною», який йому вручили з на­годи 10-річчя з часу прийняття Кон­ституції України.

Володимир Іванович не набув великих статків, живе скромно. Але одночасно це багата людина, бо має те, що не купується і не продається: знання, честь і почуття власної гід­ності. Слід зазначити, що поруч із його загостреним почуттям справед­ливості та винятковою порядністю некомфортно почуваються хитрі, жа­дібні, заздрісні та дволикі люди.

Багато смутку завдає Володи­миру Івановичу наше сьогодення —  розкрадання держави, мордобої в ім'я ближчої черги до державного «корита». Та не згасла у нього надія на скороминучість казнокрадів, не щезла віра в торжество справедли­вого закону і права.

На 60-му році життя Всевишній подарував ювілярові безсмертячко —  улюблену онучку Марійку. Дідусь навчить її доброї науки, якою сам добре володіє, — навчить любити Україну, життя, людей і себе у цьому непростому світі.

Можна здолати людину, але не­можливо перевершити небо її душі. Побажаймо й ми Володимиру Івано­вичу, щоб у небі його чистої, світлої душі завжди світило яскраве сонце! З роси та води тобі, друже!

Борис ТКАЧЕНКО,

член Національної спілки письменників України.

[700x525]

Анатолій Удод і Володимир Фалько: "Слава Україні!"

(День незалежності 24.08.2010, подвір'я Лебединського художнього музею)

 ВІКу

/Володимиру Івановичу Кравченку/

з нагоди ювілею

Ідеш Ти відверто і прямо,

Ти кращий у нашім коші.

І хто б не вишукував плями –

Не знайде у чистій душі.

Політика в хитрих колінцях

Розваги Тобі не несе,

Бо гідність і честь українця

Для Тебе є понад усе.

Крокуєш життям не для слави,

Не ради грошей і відзнак.

Ти –  гетьман музейної справи

І духом правдивий козак!

Пологи-Чобітьки розлоге

І давнє козацьке село,

Що відало біди й тривоги,

Раділо життю і цвіло.

На все у житті Божа воля,

І тому Тебе занесла

Із степу дніпрового доля

В долину чарівного Псла.

Ти істинно наша натура,

Статечний, міцний чоловік,

І навіть абревіатура

У Тебе є символом –  ВІК!

Здоров'я І довгого віку

З роси Тобі і з води.

Родинного щастя без ліку,

Упевненої ходи!

Анатолій УДОД.  

      [700x525]

Володимир Кравченко і Анатолій Удод: "Героям слава!"

16 липня я побував у Лебединському художньому музеї, де директор і його колеги показали мені нові виставки і картини.

Зокрема, виставку картин самодіяльного лебединського художника П.І. Стеблянка, друга нашої сім'ї, якому в той день сповнилось би 90 років. На жаль, мені не вдалося привезти на виставку кілька картин, які художник подарував мені і моїй матері. (Сподіваюсь підготувати пост про Петра Стеблянка "Барви рідного краю" в моєму щоденнику).

Ще одна виставка і музичний вечір 12 липня у музеї були присвячені 120-річному ювілею перебування у Лебедині Сергія Рахманінова. (Про цей період, який можна порівняти з пушкінською болдінською осінню, планую також підготувати матеріал "Гілочка білого бузку").

У музеї відкрилась також експозиція робіт Г.С. Верейського, привезених з Роменського музею по обміну на виставку картин С.І. Васильківського з Лебединського музею.

Експонуються картини, що за браком місця у залах, довгий час зберігаються у сховищах. Картини з музею, який очолює ювіляр, нещодавно побували у Києві та інших містах України.

Сам короткий перелік новин у житті Лебединського художнього музею, свідчать про напружений ритм роботи його колектива на чолі з В.І. Кравченком.

Певен, що у наступному виданні енциклопедії "Сумщина в іменах" має бути поміщена стаття і про цього визначного діяча культури нашого краю.

Приєднуючись до всього сказаного моїми земляками про ювіляра, хочу додати, що щиро вдячний Володимиру Івановичу за ту допомогу, яку він надавав моїй покійній матері Олені Михайлівні і нашій родині, за підтримку моїх скромних зусиль у поезії та інших сферах. 

@vlad_falco

P.S. Пишу з деяким запізненням і, водночас, не маючи матеріалів про урочистості на честь ювілею, бо 19 липня виїздив з Лебедина до Москви і встиг привітати ювіляра лише по телефону.