Найжахливіший з усіх жахливих сон. Не те щоб там різали, чи вбивали, чи Землю захопили інопланетяни, просто...
Наче я в пологовому, з дитиною на руках. В халаті. В голові купа думок. Починаючи тими, чи схудла я після пологів і закінчуючи тими, що зараз прийдеш Ти, батько. Я точно знаю, що батько саме Ти.
Я впевнена.
І от ти йдеш по якомусь довгому коридору. Я здалеку бачу твої очі. Але ти не дивишся на мене. Довго-довго ти йдеш. Але проминаєш мене, ніби й не знаєш. У мені коктейль із болю, розпачу, злості, недорозуміння... Чого? Бля, чого? Ти ж батько цієї дитини, яку я тільки-що народила і яку тримаю на руках!!!
Я кричу "..., я люблю тебе!", але нічого не стається. Ти просто обертаєшся, дивишся своїми очима в мої і все. Не підходиш. Просто дивишся. І у них такий же біль, як і в моїх.