[показать]«Молитва за гетьмана Мазепу»

Сьогодні в кінотеатрі «Київ» розпочався ретроспективний перегляд фільмів Юрія Іллєнка. Першим демонструється фільм «Молитва за гетьмана Мазепу».
Перед початком демонстрації фільму був невеликий виступ тих, хто причетний до його створення. Насамперед фільм був підданий невеликим переробкам і отримав новий, якісний звук, а також коментар автора (Юрія Іллєнка) щодо історичних подій у фільмі. На сцені були присутні брат режисера, два його сини, до речі «свободівець» Андрій Іллєнко – син кінорежисера, головна героїня фільму - Людмила Єфіменко, Остап Ступка, (батько Богдан – на зйомках), Лариса Недашківська, оператори, звукорежисери та інші.
Виступаючі дякували всім причетним до фільму, в тому числі і ВО «Свобода», певно, за політичну підтримку.
Щодо фільму. Так, це шедевр Іллєнка. Але це – елітарне кіно. Цей фільм вже зайняв чільне місце поряд з фільмами Фелліні, Антоніоні, Тарковського. Але це не фільм для широкого загалу. Широкий загал потребує блокбастеру на зразок «Оґнєм і мєчєм» Єжи Гофмана. Саме через такий фільм українці та росіяни будуть вивчати свою історію. Це найлегший та найприємніший спосіб її вивчення. І фільм цю проблему успішно вирішує, недолік – в його елітарності, що суттєво звужує глядацьку аудиторію.
Складається враження, що автор зняв фільм не стільки для сучасників, скільки для майбутнього. Чи може просто для себе. Роки йдуть і Юрій Герасимович добре розумів, що то його останній фільм. І вирішив зняти його так, як йому хотілося. І зняв, хоча, мабуть, брак фінансування вніс свої корективи в плани майстра. Важко назвати жанр, в якому знято фільм. Це і бурлеск, і вертеп, і телеспектакль, і сюрреалізм. Але це з одного боку. З іншого – режисер старався зробити його максимально документальним. В фільмі маса подій і епізодів, що реально мала місце в історії. Коли цар Петро говорить замість «Помолимся…», «Помочимся…», то це – історичний факт.
Впадає в око історична підготовка режисера. Перед тим, як зняти фільм, автор сценарію добряче вивчив тему. Скажімо, мені був невідомий факт підтримки мілітарною силою (загоном мазепинських козаків) нового царя Петра в його боротьбі з царицею Софією. Завдяки чому Петро, власне, і став царем. 
Або інший факт. Зараз в Росії напівсерйозно розглядається план перенесення пам’ятника Петру І, авторства Церетелі, з Москви до Воронежа, де цей російський цар будував свій флот. Так от, флот царю збудували, а що було з флотом потім? Де його героїчні перемоги над турками? Перемог не було. Більше того, москалики свій флот самі ж і спалили в обмін на повернення назад 70-ти тисячної турецької армії, що йшла на допомогу Карлу ХІІ і Мазепі. Була в Петра з турками така домовленість.
Або ще одна пікантна подробиця. Цар три дні пиячив на одному з редутів, відмічаючи свою перемогу в Полтавській битві, і це на фоні неприбраних після битви трупів. Потім на третій день забажав побачити полоненого короля Карла. Виявилось, що в полон його ніхто не взяв, а він сам разом з Мазепою переправився через Дніпро і відірвався від переслідувачів.
Новим буде для читача і твердження про вирішальну роль Семена Палія в Полтавській битві. Хоча в українському фольклорі цей сюжет присутній. На царському банкеті за столом для нього не знайшлося стільця і він змушений був сидіти в кінці столу на кавалерійському сідлі.
Але реальність настільки в фільмі переплетена з сюрреалізмом, що не знаєш, де закінчується одне і починається інше. Маю на увазі епізод з маршалом Жуковим, який у фільмі розпорядився розстріляти з автоматів кістки мертвого гетьмана.
Весь фільм побудовано на споминах Мазепи перед смертю та його протистояння з царем Петром. Власне, фільм і починається зі сцени анального сексу царя із солдатом Преображенського полку, що імітує для царя Мазепу. В фільмі взагалі досить багато еротики. Головним чином ми бачимо оголену Людмилу Єфименко, вона грає дружину Генерального судді Василя Кочубея. І є на що подивитись, актриса 1951 року народження, в 2002 році, коли відбувалися зйомки фільму, їй вже було 52 роки. Цього ніколи не скажеш дивлячись на її пружні, стрункі ноги, де нема й натяку на якийсь целюліт.
Ще одне напівголе тіло – Мотря Кочубей, її роль грає Катерина Лісовенко. Ця акторка теж була присутня на демонстрації фільму. Режисеру можна було би показати сцену шаленого кохання, але він мабуть вирішив, що це вже занадто затерта тема.
З пропагандистської точки зору фільм дуже потужний. Одна сцена закатованих представниками «братнього народу» батуринців, що пливуть на плотах по річці, вже вражає. Фільм було заборонено до демонстрації в Росії, як, власне, і у нас, в Україні, щоб не дратувати країну-постачальницю газу. Але, як вже вище зазначалось, його елітарність звужує глядацьку аудиторію.
Юрій Іллєнко помер 15 червня 2010р. І я вже не зможу звернутись до режисера і автора сценарію фільму з проханням написати історичну працю про ясновельможного пана гетьмана Івана Мазепу-Колединського. Що міг Юрій Іллєнко зробити, він вже зробив, а про Мазепу напишуть інші.

P.S. Незважаючи на будь-яку відсутність реклами, "Синій" зал кінотеатру "Київ" був заповнений вщент. Користуючись нагодою, дякую Олені Білозерській bilozerska  за "наводку".