Дивився вчора фільм «Вол-стріт: гроші ніколи не сплять», в оригіналі: Wall Street 2: Money Never Sleeps. Це продовження фільму «Вол-стріт», який я бачив років 6-7 тому по телевізору, але який, тим не менш, запам’ятався. В новому фільмі мова йде про продовження подвигів головного героя Гордона Гекко. Він щойно відсидів 8 років в американській буцегарні. 
Цікава сцена виходу з тюрми. Випускають з воріт групу зеків. До одного під’їжджає машина, до другого, і тільки Гекко стоїть один і на щось чекає. Певно, на лімузин. Але лімузину нема… 
З фільму ми взнаємо подробиці його біографії. За ті грішки, що стали сюжетом першого фільму, йому світило максимум один рік. Ще сім - наш герой отримав за інші оборудки, про які слідство взнало від «колег» по Вол-стріту, які вирішили здати конкурента. П’ять років йшло слідство, п’ять років наш герой сидів у камері попереднього ув’язнення і ще три вже на «зоні». Хто цікавився американською пенітенціарною системою, знає, що вона не набагато краще української. Це вам не Швеція. 
За цей час у Гекко від вживання наркотиків помирає син. Еге ж, «багаті теж плачуть!». Улюблений сюжет бідняків. Дочка, бачачи все це, відцуралася батька і ударилась в лівий рух – заснувала лівацький некомерційний сайт, де критикує капіталізм. Привіт Фіделю Кастро. Але батько, ще коли ворочав мільярдами доларів, поклав у швейцарський банк на ім’я доньки, начебто під якийсь траст, 100 мільйонів доларів. Доньці – троцкістці ті брудні гроші не потрібні і вона вирішує витратити їх на якусь благодійну акцію, але щось не вийшло. Наївна журналістка і не здогадується, що досягнувши повноліття, вона скоїла злочин: не повідомила податкову про отриманий дохід у 100 мільйонів. 
Однак, головний герой фільму не Гекко, а молодий брокер з Вол-стріт. Брокером він стає не випадково. Ще 12-річним хлопчиком він починає з того, що підносить ключки в гольф-клубі одному з тузів Вол-стріту. Дітей у «туза» не було, а в хлопця не було батька. Так вони й подружились. Ось така сентиментальна історія. Але це ще не все. Туз банкрутіє, колеги по Вол-стріту готові допомогти, скупивши його фірму по три долари за акцію. Але він вибирає смерть під колесами нью-йоркського потягу метро замість порятунку фірми такою ціною. 
Молодий брокер вирішує відімстити фірмі, що «грала» проти контори його «батька». Він запускає серед колег-брокерів дезу про націоналізацію нафтових родовищ в Південній Америці. Цікавий механізм роботи брокерської контори, по-фільму, звісно. Сама контора невеличка, не більше 10-ти співробітників. Є просто брокери і є брокери-аналітики, що ведуть певну тему. Скажімо, наш герой відповідає за тему «альтернативні джерела енергії». Авторство дези дуже скоро стає відомим: наш месник «нагрів» конкурентів на 120 мільйонів доларів. Але молодий брокер вже має досвід: сам він на дезі нічого не заробив. Якби заробив, то міг би сісти в тюрму. В Америці законодавство про шахрайство дуже досконале. 
В нас, в Україні, такого «косячного» брокера мабуть би ніде не взяли на роботу. Одного разу він вже викинув фортель, де гарантія, що не викине другого? Так мислять наші кадровики і керівники. Однак в Америці все інакше. Виконавчий директор (посада умовна) брокерської контори, яку кинули, бере хлопця до себе на роботу. Можна сказати, це сильний хід сильної людини. Так Великий Чінгісхан взяв собі на службу чи то Субеде-бохадура, чи то Джебе-нойона, вже не пам’ятаю точно, кого. Обидва полководці прославили себе і Чінгісхана. Але то ж був Чінгісхан! 
Виконавчий директор з підборіддям Шварценеггера любить ганятись на мотоциклі і корчить з себе вольову людину. Свій кабінет він заставив дорогими полотнами великих художників. Одна з картин – робота Гойї «Сатурн, що пожирає своїх дітей». Звичайно, голлівудська алегорія наївна, але ж фільм розрахований на «тупих американців» та на любителів американського кіно у країнах Третього світу. Читач вже здогадався, що «Сатурн» з’їсть виконавчого директора. 
Цікаві психологічні портрети акул Вол-стріту. По-перше, їх не багато, чоловік 10-12, всі акули помістились за одним овальним столом в приміщенні біржі. При цьому інколи 2-3 людини представляють одну контору. Тобто банків, чию волю виконують брокери, мабуть не більше 5-7 штук. Не знаю, чи зйомки проводились в справжньому кабінеті керуючого Нью-Йоркською фондовою біржею, чи то дизайн авторів фільму, але кабінет керуючого нагадує знаменитий кабінет Франческо Медічі в Палаццо Пітті (Флоренція) тим, що в ньому не має вікон. Мабуть, це не випадково. 
Акули на те й акули, що б при нагоді пожирати одна-одну. На Вол-стріт – аналогічно. Наш герой вирішив покинути брокерську контору, звичайно, з шляхетних мотивів (закрили фінансування розробок термоядерної енергії) і для цього злив інфу своїй подружці – дочці Великого Гекко – власниці лівацького сайту. Потім інфу про оборудки виконавчого директора передрукувало агентство Блумберг і решта агентств. Таке ось «торжество» демократії. 
На відміну від нашої української бандитської етики з кумівством та іншими принадами, коли подільників захищають до останнього, в Америці все не так. Там господарі в принципі не можуть бути подільниками злочинців. Юридично. Гроші, які приніс своїм хазяям виконавчий директор, то одне, а відповідальність – то інше. І до сраки американській юстиції мотиви найманого працівника, що працює на господаря. Шахраював сам, один, та ще й за спинами господарів, типу за великі комісійні. Ну а вони, наївні, знати не знали і думати не думали відкіля ті гроші беруться. Хоча в конкретнім випадку (у фільмі) хазяїн з виконавчим директором разом ходили на наради до біржі, тобто де-факто відносини були партнерські. 
Взагалі, фільм треба дивитись маючи хоч невеликі знання про роботу біржі. Побічно в фільмі обігрується сучасна криза: події фільму якраз розгортаються перед 2008 роком. Великий Гекко, як читач вже здогадався, передбачає кризу і її причини – потреблядство, але йому ніхто, звісно, не вірить. 
Далі за сценарієм Гекко по-шахрайськи виманює у дочки з зятем гроші (100 мільйонів), втікає з Америки і опиняється в Лондоні, де організовує брокерську контору на місцевій біржі. Глядач, звичайно, думає, що наш герой казково розбагатів, перетворивши 100 мільйонів у мільярди, але це не так. Просто 100 мільйонів дає змогу контролювати чужі мільярди. Ризик втрати частини грошей для інвесторів страхується наявністю отих 100 мільйонів у брокера. Отак все просто. Насправді і брокер мало чим ризикує, бо страхує свій ризик в страхових компаніях. Це зветься хеджування. В решті-решт клієнт оплатить всі накладні витрати. За таких обставин не дивно, що виникла криза. Гальм у акул Вол-стріту не має ніяких. 
Наш виконавчий директор працював у тісній ув’язці з чиновником з держказначейства США. Саме казначейство страхувало гравців у фондову рулетку від банкруцтва. І саме оцей конкретний чиновник, у сленгу брокерів існує навіть спеціальний термін - «ментор», приймав рішення про конкретний транш допомоги конкретному гравцю. Це ми говоримо про чесність та непідкупність чиновників у США. Так, поліцейські на американських вулицях дійсно хабарів не беруть. 
І ще про картину потреблядства з натури. В головного героя (брокера) є мама, колишня медсестра, яка тепер стала ріелтором. У нас, в Україні, ріелтори торгують за договорами комісії. Це дає змогу шахраям за допомогою ріелтора та знайомого нотаріуса продавати одну квартиру кільком покупцям відразу. В Америці не так. Там ріелтор викупає будинок у продавця за власні гроші, а потім продає покупцю вже від свого імені. Оскільки останні десятиліття нерухомість у США тільки дорожчала, то всякий «Вася з водокачки» при наявності грошей, міг стати процвітаючим ріелтером. Для мами гра на нерухомості, як наркотик. Вона вимагає в сина гроші, щоб знову вкласти в діло. А діло не йде. В кінці фільму ми бачимо маму знову в лікарні медсестрою. 
Цікаво, як одягаються вершителі світових фінансів. Дуже скромно, на відміну від наших депутатів. В усякому разі костюмів з матеріалу, що переливається, в фільмі немає. 
Капіталізм – штука жорстока і безжальна, коли в тебе не має грошей. Згадаємо кадри виходу Гекко з тюрми. Але отримавши 100 мільйонів доларів Гекко знайшов старих друзів, що залюбки йому допомогли. Цікава картина балу на Вол-стріт. Не Віденський, але за сумарною вагою золота і діамантів мабуть його перевершить. Попасти туди дуже просто, треба лише заплатити 10 тисяч доларів за вхід. Ось так все демократично. Можна навіть колишньому зеку. Цікаво, що колишніх зеків не люблять не тільки в Україні, а й взагалі, по всьому світі. Але серед акул Вол-стріту, Гекко – бажаний гість. Такі от парадокси. 
Ну і нарешті, хеппі-енд. Гекко, про успіхи якого вже взнали по той бік Атлантики, пропонують роботу у нашій знайомій фірмі, замість виконавчого директора, якого мабуть посадять. Батько повертає щасливому подружжю, на яке чекає поповнення, вкрадені 100 мільйонів. Але головне в світі – то сім’я і моральні чесноти, - має думати глядач. І так воно насправді і є.