6 квітня 2011 року о 2 год.ночі не стало моєї дорогенької бабусі Марії.Моєї ластівочки, моєї дорогенької самої ріднішої бабці.А ТЕБЕ ДУЖЕ ЛЮБЛЮ,БАБУЛІЧКА МОЯ! ВИБАЧ МЕНІ що не казала тобі ці слова,коли ти ще була жива...Не можу писати багато і це не потрібно писати,це не щось таке,що можна забути,а потім,прочитавши,згадати.Це ніби якийсь рок,що ні я,ні моя сестра Валічка не були на похоронах нашої бабусі...Я в Італії,життя заставило находитись тут.Валя у лікарні,так сталось.Найстрашніше,що Валя ще навіть не знає,що нашої бабки не стало...Що вона пішла від нас,пішла додому.А ми ще в гостях...Дорога бабуся,ти будеш вічно у наших серцях,спочивай з Богом і вибач,будь-ласка,за наші образи,що приїзжали з папою не часто,не часто звонили...вибач,рідненька.Пишу,а на очах сльози і дуже тяжко мені...Я цього й боялася,що коли поїду сюди,чи застану ще вживих свою бабцю...Я знаю,що на небесах їй буде добре,вона зустрінеться там зі своїми померлими родичами,з батьками,сестрою Ганьою,зі своїм Петром,коханим чоловіком,моїм дідусем.Вічна тобі пам"ять,бабуся...Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ.