БУДЬМО ВДЯЧНІ ГОСПОДУ

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Кожного ранку, виходячи зі своєї домівки, ми зустрічаємось чи то із своїми сусідами, чи з перехожими і, звичайно, вітаємось. Тому, що це для  нас звично.  Якщо ми не привітаємось, то це ознака нашої неповаги до людини, яку зустріли. Тому, коли  вітаємось, ми виявляємо повагу один до одного. І так, як ми звикли вітатись, так маємо звикнути дякувати Богові. За все. За маленькі удачі і за великі, за кожен прожитий день чи рік потрібно дякувати. Бо наше життя, природні багатства, ніч і день, сонце і місяць, все від Бога. Один святий сказав, що мерзенна перед Господом є людина, яка не хоче дякувати Богові. Вона не визнає, що всі блага надані Господом, і тому належить до такої неприємної категорії. З сьогоднішньої Євангелії ми чули про те, як десять прокажених прийшли до Ісуса Христа просити, щоб Господь зцілив їх. Він виконав їх прохання і  наказав показатися священикам. Вони пішли. І лиш один з десяти повернувся. Він був навіть не єврейського роду, а самарянин. Лише він приніс подяку Богові. Так продовжується досі. І тепер, можливо, тільки десята частина людей дякує Богові. А всі інші не приносять такої дяки. Як дві тисячі років тому було, так серед людей відбувається і досі.

Дуже приємно, коли людина дякує Богові. В цьому виявляється її загальна культура. Бо коли вона дякує Господу, то, звичайно, не забуде подякувати і ближнім своїм. Кожен із нас, зробивши щось добре для когось, хоче почути слова подяки. Це показує культуру і вихованість людини. І дуже добре, якщо діти з маленького віку вчаться дякувати. Але кожен з нас знає, що є чимало людей, які за  вчинене їм велике чи маленьке добро навіть не подумають подякувати.  Звичайно, дуже неприємно  буває і  наступного разу не хочеться щось робити для цієї людини.

Тому будемо вдячними. Хто читає книгу із Святого письма Псалтир, то знає, скільки псалмів у цій книзі саме подячних, хвалебних. Бо слава і подяка Богові має велику силу. Є навіть таке твердження, що одне славослів’я сильніше за тисячу прохальних молитов. Диявол не виносить цього і тікає далеко від такої людини, і не може шкодити її справам. Тому будьмо люблячими і вдячними і до Бога, і до ближніх. Як ми маємо дякувати, можу навіть приклад навести. Недалеко від нас є селище Гайворон Кіровоградської області. Там довго служив священик нині уже покійний. Він був  старенький уже ієромонах і мав звичку за все дякувати. Постійно повторяв: «Спаси Господи». Навіть і за погані вчинки, навіть якщо за руку вітався, повторяв: «Спаси Господи». Розповідали про нього, що він мав старенького автомобіля «Запорожця» і кудись їхав. Його зупинили на посту ДАІ. Ну і, звичайно, перше питання: чи вживав алкоголь. А він такий простий, смиренний, каже: так, випив трошки вина. Бо зазвичай після служби завжди в чаші зостається причастя, і воно не може залишитися, а завжди священик повинен його вжити. І він по доброті і простоті своїй признається, що так, випив вина. Молодий інспектор, який не знав його, відразу оформив протокол і забрав посвідчення водія. Священик і не перечив. Віддає права і  каже звичне “Спаси Господи”. Коли молодий даїшник приїхав на дільницю, то розповів  начальнику, що перший раз почув подяку, коли забирав права. Начальник каже: «Ану покажи, у кого ти їх забрав?». І коли зрозумів, чиї документи, то звелів негайно їх повернути ще й вибачення попросити. Це ж наш священик. Він такий порядний і смиренний, що, мабуть, у області такого нема, напучував начальник молодого підлеглого. Ось що робить подяка. В якійсь мірі вона виховує людей. Коли ми вдячні, то й інші люди вчаться біля нас бути вдячними. І хоч ми бачимо, що багато є людей невдячних, але Бог милосердний. В Євангелії написано, що сонце сходить над злими і над праведними. І світить і на тих, що дякують, і на  тих, що не дякують. Посилає дощ на тих, і на тих. Тому що Господь милосердний. Ісус Христос навчає: «Будьте милосердні, як і Отець наш Небесний милосердний є». А якщо трапляються нам люди невдячні, то будьмо милостивими до них. Злобою злобу ніколи не переможеш, а добром людину можна виховати і вона стане кращою.

Ще був такий випадок, коли один чоловік вбив іншого. Після цього підкупив свідка і звалив усю вину на свого неприятеля. Той невинно потрапив до в’язниці. За зразкову поведінку відсидів 4 роки замість семи. Повернувся в село, зустрічався з неправдивим свідком. Разом на роботу ходили. Звичайно, тому свідку було дуже не затишно. Врешті не витримав і сказав: «Чому ти на мене не кричиш? Чому ти мене не поб'єш? Адже ти дарма через мене відсидів». А той відповідає: «Знаєш, я тобі мститися не буду, бо помста Богу належить. А я, перебуваючи в тюрмі, пізнав Господа. Мені до рук потрапила  Біблія, яку я весь час вивчав. Так що я тобі навіть вдячний, бо став на правильний шлях. Крім того, я здобув кілька професій, яких раніше в колгоспі не мав, а тепер я вмію і те, і інше. А ти, звичайно, маєш чекати кари від Господа. Не я тебе буду карати, а Господь тебе покарає обов’язково». І що ви думаєте, той неправдивий свідок не витримав і наклав на себе руки. Скривджений ним не картав його, не сварив, а за все дякував Богові і кару доручив Господу. Тому і нам так треба поступати, тому що зло не перемагається злом, а тільки добром. І тому я хотів би сказати, що подяка повинна литися з наших уст, в першу чергу, Богові. За все. Хто б нам що не поміг, спершу треба подякувати Богу, а потім цій людині. Якщо ми будемо дякувати за все Богові, то ніколи не помилимось, бо дійсно все нам Господь дає. Все через Нього. І не потрібно цього відкладати. Недавно мене запросили в лікарню в реанімаційний відділ посповідати хвору жінку. І ось коли я посповідав ту, що мене запросила, то несподівано до мене звернулась її сусідка по палаті і сказала, що життя так склалося, що вона ще ніколи не сповідалася і в церкві була може два рази. Сама вона жила в Одесі, а це якось доля занесла до нашого Кривоозерського району, де вона жила без рідні, без дітей. Сусіди за нею приглядали і до лікарні її відправили. Але вона розповідала, що насправді дуже вдячна Богу. І раптом зрозуміла, що вона якось упустила це і ніколи Йому не дякувала. Я звичайно заспокоїв її, бо дуже добре, що жінка зрозуміла це ще за життя і виправила свою помилку. Адже розбійник на хресті покаявся і був прощений. Так і вона мудро поступила. Через день та жіночка померла, а мені було радісно на душі за неї, що вона не упустила шансу і виправилась перед Богом. Не упускаймо і ми свого шансу. Будьмо вдячні. Славмо Бога і хай Він зішле на нас Своє благословення. Амінь.

о. Леонід Лотоцький.

З книги Життєва стежина.