Это цитата сообщения Заведущая Оригинальное сообщение

Чи можна полюбити безпритульного?

Хто вони, безхатченки? Це ті, котрі волею долі опинилися на вулиці. Ті, котрі зламалися, не впоравшись самотужки з економічними негараздами. Ті, які щойно вийшли з буцегарні. Ті, від кого несамовито тхне бруднючим одягом та алкогольним перегаром. Перелічувати можна до безкінечності, бо причин такого життя теж немало. Очевидно одне: кожен, хто побачив таку людину, мріє якнайшвидше пройти повз неї. Інколи, буває, кине якусь копійчину. Чомусь усім легше засудити, обмовити, образити. Мовляв, скільки не дай, всерівно проп’є. Не виняток, що проп’є. Однак, чи хтось запитає, чому бідолашний так живе, що змусило його опуститися на саме дно?
Ми не можемо просто заплющити очі й зробити вигляд, що їх не існує. Адже щомиті зіштовхуємося з ними пліч-о-пліч у натовпі. Вони є всюди: у транспорті, на вулиці, у парку. Часто їх можна зустріти біля храмів, магазинів. Вони просять милостиню. Таких людей умовно поділяють на дві групи: ті, хто опинився на вулиці через певні життєві обставини (сімейні проблеми, крадіжка документів, обман при купівлі/продажі житла та ін.), а також ті, кого називають професійними жебраками. Таких є кожен четвертий. Виокремити їх трохи легше: вони зухваліші та настирніші.
Тих, хто подає милостиню теж поділяють на дві категорії. Перша – це люди, які кидають гроші, живучи за правилом: «Тому, хто просить у тебе, дай…» (Мф. 5:42). Друга – ті, котрі не дають нічого, вважаючи, що не можна заохочувати цю «мафію». Вони впевнені в тому, що подаючи милостиню, стануть співучасниками гріха, як-от п’янства, неробства, брехні тощо. Такі люди готові виконати заповідь Христову допомогти нужденному, однак лише тому, хто насправді потребує допомоги.
Що ж тоді робити? Як ми можемо допомогти безпритульним? Відповідь є: навчитися любити того «бомжа». Звісно, важко от так відразу взяти й полюбити неголеного, хворого, брудного. Проте проявити співчуття до того, кого Господь привів саме до вас, все ж таки можливо.
Наприклад, ви йдете на роботу, а до вас причепився напівтверезий чоловік й просить гроші. Вам треба не полінуватися, зупинитися й запитати, навіщо йому гроші. Зазвичай вони просять на їжу. Перше, що ви можете зробити в цю мить – нагодувати жебрака, влаштувати йому невеличке свято. Навіть, якщо безхатченко й обманув вас, він дякуватиме вам й не забуде цього. А ви – ненав’язливо спробуйте сказати йому, щоб він дякував не вам, а Господеві. Така милостиня буде і тілесною, і духовною. Іншим разом, коли знову побачите його, підійдіть, запитайте, як справи. Намагайтеся полюбити його, заради Христа. Бо навіть така людина, – найзлиденніша, найогидніша, є все-таки найвеличнішим образом Божим. Якщо у вашому серці з’явиться хоч трішки любові до цієї людини, наступного разу ви вже не зможете непомітно пройти повз, а навпаки, вийшовши трохи раніше з дому, принесете йому щось попоїсти. Так щодня можна жити заради Христа, піклуючись хоча б про одного безпритульного. Не відкупляйтеся грошима, не обмежуйтесь одноразовою допомогою. Не можна любити лиш деякий час, а тоді забути.
Найголовніше, чого не варто робити – давати гроші. Людина, яка живе на вулиці, знаходиться у вкрай важкому становищі. Вона вже хвора душевно й правильно розпорядитися грошима не в змозі. Ліпше принесіть поїсти, можливо є потреба у взутті (а цього, до речі, їм найбільше бракує), а може потрібно щось із одягу. Краще запитати у кожного конкретно. Вони скажуть, чого потребують. Не варто читати мораль, особливо засуджувати. Побутує думка, що безпритульні несуть загрозу для оточуючих. Однак, за статистикою, 61 % безхатченків зазнали фізичного насильства як зі сторони простих громадян, так і посадових осіб. Так само, переважна більшість жебраків прагне знайти хоч якусь роботу, щоб вирватися із вуличних нетрів. Перешкодою у цьому зазвичай є відсутність документів та реєстрації.
За моїми спостереженнями, частина з тих прохачів, котрі стоять біля Свято-Троїцького собору, уже вітаються не «Подайте» й не «Добрий день», а «Слава Богу!». На мою думку, це вказує на те, що ми повинні покладати надію лише на Бога й молитися за цих нужденних людей. Господь напевне знає, як покерувати ними. Можливо, втративши матеріальне, вони збагатяться духовно.
Допомагаючи такій категорії людей, не сподівайтеся, що вони відразу зміняться. Не чекайте від них і вдячності. Не засмучуйтесь, коли побачите того, кому допомагаєте у нетверезому вигляді. У Святому Письмі написано: «Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: …бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.» (Мф. 18:10)
Тож чи можна полюбити безпритульного? Авжеж. А як саме? НЕ БУТИ БАЙДУЖИМ!