Яскравим прикладом доби енеоліту є Трипільська культура (ІV-III тис. до н.е.), названа так через поселення поблизу с. Трипілля на Київщині відкрите та досліджене чеським археологом В.Хвойкою у 1896-1897рр. і є частиною історичної спільності Кукутень-Трипілля. Район Трипілля є місцем найбільшого скупчення трипільських поселень у Подніпров’ї. До В.Хвойки культуру досліджували польські археологи Антоній Шнайдер та А.Кіркор на теренах Галицького Поділля ще в середині 70-х рр. ХІХ ст. і назвали її культурою мальованої кераміки, а місцева преса – Наддністрянською Помпеєю; румуни – в Західній Молдові у 80-х рр. ХІХ ст. і назвали її Кукутень, що розкинулась від Карпатських гір до Пруту. Паралельно з румунськими аналогічні пам’ятки було відкрито на теренах двох імперій – Австро-Угорської та Російської. А в 1893 поблизу села Шипинці неподалік від Чернівців Й.Шомбаті та Ф.Кайндль почали розкопки поселення з мальованою керамікою - Буковинської Трої, датувавши знахідки у межах ІІ тис. до н.е., які і нині зберігаються у Віденському природничому музеї. Найдавніше поселення трипільської культури в Україні досліджене В.Г.Збеновичем біля села Бернашівка на Вінниччині.
Формування трипільської культури відбувалося в районі Карпато-Подністров’я (території сучасних держав Румунія, Молдова, Україна) і було зумовлене складними культурно-історичними процесами доби пізнього неоліту – раннього енеоліту, що охоплювали Балкано-Карпато-Дунайський регіон у У тис. до н.е. Перші та найбільш ранні пам’ятки культури Прекукутень–Трипілля відомі у Південно-Східній Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Трипільська культура утворилась в результаті синтезу традицій кількох культур доби неоліту: лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Хамаджія, Криш.
Територія поширення культури в Україні – сучасна Лісостепова смуга та смуга лісів помірного поясу від Прикарпаття на Заході до Наддніпрянщини на Сході. Найпівнічніші пам’ятки класичної трипільської культури зафіксові на Десні, а найпівденніші – у степовому Побужжі. Трипільські поселення відомі у 15 областях України, Автономній Республіці Крим та м. Київ, а окремі знахідки - ще у 4 областях, що складає 2108 інвентаризованих на сьогодні пам’яток і це до 30% від їх загальної кількості. Поза межами України загальна кількість місцезнаходжень на сьогодні становить 4458 і налічує близько 2350 пам’яток.
Понад сторічне дослідження трипільської культури дозволяє зробити певні соціально-економічні реконструкції.
Економіка трипільців базувалася на аграрному виробництві. Орне землеробство було головною аграрною галуззю і мало перелогову систему. З виснаженням землі трипільці пересилялися далі на схід і врешті освоїли всі придатні для землеробської системи чорноземи від Карпат до Дніпра. Трипільці вирощували плівчасті пшениці, ячмені голозерний та плівчастий, просо, а також бобові – горох, сочевицю, віку-ервілію. І після зникнення трипільської культури хлібороби користувались трипільською рослинною спадщиною на теренах України, бо саме ці культури давали гарний врожай, мали високі поживні властивості, були стійкими до посух і хвороб, не потребували великих затрат на вирощування. Звичайно, вирощування культурних злаків на території України започатковано ще до виникнення трипільської культури – наприкінці УІІ тис. до н.е., проте широке впровадження рільництва та становлення аграрних технологій і, зокрема, хліборобства як основи життєзабезпечення пов’язане саме з трипільською культурою і слід розглядати як одну з основних ознак виникнення цивілізації.
Інша аграрна галузь – тваринництво – забезпечувала не лише харчові потреби, а й постачала сировину для виготовлення одягу, господарського реманенту: кістки, шкіру, вовну. У череді трипільців переважала велика рогата худоба. Воли забезпечували трипільців тягловою силою. Тваринництво мало молочний напрямок. На другому місці було свинарство, розводили овець, кіз, використовували коней.
Саме аграрна економіка з її відтворювальною системою господарювання забезпечила зліт технології інших галузей: гончарства, металургії, архітектури, зростання популяції та забезпечення її стабільного існування, ускладнення соціальної структури, виникнення протоміст, проклала шлях до створення політичних суспільств та стала основою всіх сучасних цивілізацій.
У часи існування трипільського світу на наших теренах почали плавити метал та вперше виготовляти вироби із міді, у гончарних горнах випалювати кухонний, столовий та культовий посуд із орнаментом білого, чорного, червоного, коричневого кольорів та жовтій поверхні, що складався із символічних малюнків у вигляді спіралей, безконечників, сварг, ромбів, трикутників, кіл, фігур людей та тварин. Орнамент глиняних виробів містить багату інформацію про духовний світ трипільців. Вчені припускають, що орнамент є піктографією (початком писемності у малюнках). Цікавими знахідками керамічних виробів трипільців є антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети. Фігурки жінок, на думку вчених, є зображенням богині плодючості – Великої Матері, що є природним для епохи матріархату. А також почали прясти і ткати, плести і вишивати, про що свідчать знайдені керамічні прясельця, відтяжки від верстата тощо. За довго до появи Шумерської цивілізації використовували колісні візки, сани, вміли користуватися місячним календарем. Було створено світ речей близький і зрозумілий нам: стали не лише будувати будинки, а й наповнювати їх хатнім начинням (столом, стільцями, лавою, посудом) та запровадили ряд конструкцій та елементів (двері, поріг, горище, вікно). В господарстві з’явились такі потрібні речі як серп і металева сокира. Люди одягнулися в зручний та красивий одяг з текстилю та взулися у шкіряне взуття – чобітки, постоли і сандалі, а жінки робили собі зачіски. Отже там, у трипільському світі та на його околицях, цілком слушно буде шукати нині певні витоки, першопочатки світу сучасного.
Трипільські житла були прямокутними, глинобитними, одно-, дво-, трьоповерховими, мали дерев’яний каркас стін над глиняною долівкою, на стовпи опирався чотирисхильний, вкритий соломою або очеретом дах з отвором для диму. В приміщенні будували велику піч, а біля неї лежанки з випаленої глини. Стіни й піч іноді розмальовували. Вони є типовим прикладом балканської домобудівної традиції, яка виникла в УІІ-УІ тис. до н.е. у Східній Греції. Українська хата-мазанка є її значно пізніший прояв. Величезні трипільські поселення Майданецьке, Тальянки, Чичиркозівка, Небелівка, Великий Кут, Доброводи, Костенівка, Вільхівці (останнє протомісто) та інші, які налічували до 3 тис. жител і займали площу від 100 до 450 га з населенням до 10 тис. осіб і більше, виправдано вважаються протомістами. Проте процесу урбанізації не відбулося через періодичні переселення кожні 50-100 років та спалення попереднього місця перебування, що забезпечувало очищення вогнем простору, зіпсованого під кінець сакрального циклу.
Житла розташовувались концентричними колами, які з’єднувалися з центром поселення численними радіальними вулицями. У зовнішньому колі житла так щільно розміщувались одне коло одного, що утворювали «житлову стіну», яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен. У центрі поселень споруджували родоплемінні культові храми, де відбувалися жертвопринесення, у тому числі й людські, сенс яких лежить в архаїчних уявленнях про періодичне оновлення сакральних сил. В зв’язку з цим і поховання трупів здійснювали у скорченому вигляді, що нагадував ембріон, вірячи в перенародження людини. Це стосується пізніх поховань, а на ранніх етапах характерним було трупоспалення.
Трипільські протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцивілізацією. Але переступити поріг цивілізації трипільцям так і не вдалося. Екстенсивна перелогова система орного землеробства спочатку зумовили активне освоєння територій, а згодом – неминуче виснаження придатних для такої господарської системи чорноземів Правобережної України. Знищення лісів перетворило освоювані таким чином території на потенційні пасовиська. По-друге, екологічні зміни – посуха та зниження температури і в зв’язку з цим поширення степів. Що і призвело до кризи землеробства, бо рільництво стало неможливим, регресу економіки та повернення її до архаїчних моделей, зменшення чисельності населення, спрощення суспільних структур та стимулювало підвищення ролі відгінного скотарства. Наслідком зміни господарства стала зміна культури. Тому перехід трипільців від землеробства до скотарства ознаменувало собою кінець «золотого віку» першої енеолітичної землеробської цивілізації на теренах України та кінець трипільської сторінки в давній історії України.
Інтерпретація Трипілля на засадах автохтонізму становить на сьогодні суто історіографічний інтерес. Трипільська археологічна культура є складовою балкано-дунайського неоліту з Південної Анатолії і в Україну прийшла з південного заходу, з басейнів Сірету та Пруту – теренів сучасної Румунії та Молдови. Про це свідчить і східносередземноморський антропологічний тип трипільця. Можна довго сперечатись з приводу того скільки тече в жилах сучасного українця трипільської крові, але чорні очі та карі брови – це від них!