В обіймах заснути жаданної тіні
З скуйовдженим серцем у місячну ніч
Пройтися босоніж по спогадах дивних,
Що міцно трималися в наших облич.

Я ніби босоніж пройдуся по снігу,
Хоч холодно стелиться зимня вуаль,
Та серце зігріє поставленим сміхом,
А завтра по-іншому буде, нажаль.

Ти можеш у снах мені більше не сниться,
Я досі картаюсь за втрачену мить,
Ти міг на хвилину у сні залишиться,
Щоб хоч поцілунком реальність змінить.

Ти міг хоч хвилину побути зі мною,
За руку тримати,босоніж іти,
По місячнім світлі,сумною порою,
Й за нами залишуться мокрі сліди.

Ми будемо наче пливти у нікуди,
Лиш тільки нам бути з тобою удвох.
І більше нікого, і тихо повсюди,
І вже від кохання ніяких тривог.

Прошу!Не приходь зі словами до мене,
Просити пробачення в моїх очах,
Мені ж то від тебе, нічого не треба,
Щоб бути з тобою щасливою в снах.