Это цитата сообщения Оригинальное сообщение
«Пришло время избавиться от старых мифов советской пропаганды об украинских националистах и Украине в целом , - пишет директор архива Лос - Анджелесского музея Холокоста доктор Владимир Меламед .
- Как и евреи, украинцы хотят жить в собственной стране, где смогут свободно говорить на украинском языке, могут сделать свой европейский выбор и, наконец, больше не быть под пятой в России». Ученый напоминает, что в свое время очень мало политиков и государств поддержали национальную идею евреев и создания государства Израиль. За свое будущее народ боролся фактически сам. Впрочем, поддержка нескольких стран была крайне важной. Сегодня немало известных лиц и организаций с Запада и Востока, в частности еврейских , выражают свою поддержку Украине и Майдану. На самих площадях по всей стране стоят многие украинские граждане еврейского происхождения. На фоне монотонного гула об « антисемитизме и фашизме» наших повстанцев, транслируемого по всему миру с «краснозвездного» динамика, все четче определяется понимание: в Украине сейчас решается будущее не только украинского народа... На стороне добра
«То, что происходит здесь, чем-то напоминает массовое паломничество хасидов к могиле раби Нахмана в Умани», - писали в фоторепортажах журналисты медиа -проекта «Киев еврейский» еще в середине декабря, отмечая хорошую организацию, хорошие условия питания и медицинской помощи. Помимо того, на киевском Майдане действительно немало представителей нашей еврейской общины. Скажем, как пишет известный исследователь ксенофобии и антисемитизма Вячеслав Лихачев, это и хрупкая преподавательница идиша из Киево-Могилянской академии, и известный востоковед из Академии наук, историки , архивисты, психологи. Многие из иностранных знакомых спрашивает: почему они «соединяются с бандеровцами». Вячеслав Лихачев объясняет, что многие евреи разделяют опасения значительной части общества по сближению с Россией. Евроинтеграция для них, кроме экономического аспекта, имеет ценностное измерение, ведь Европа - это плюрализм и мультикультурность, уважение к правам человека и меньшинств .
Впрочем, как отмечает господин Лихачев, есть и особая, еврейская причина выйти на Майдан. Религиозные или просто воспитанные в национальной традиции, евреи убеждены, что должны участвовать в исправлении мира и защищать ценности справедливости и милосердия. «Мне хочется думать, что среди нанятых властью бандитов, нападающих на протестующих, евреев нет, - пишет исследователь. - Потому что продавать душу за двести гривен, бить и запугивать общественных активистов - это не еврейские ценности» . Известный художник Александр Ройтбурд на-днях написал в Фейсбуке: «Лично для меня в этом противостоянии выбор однозначен. Когда идет война добра со злом, я на стороне добра . Этого требует от меня моя еврейская этика».
«Когда объявили о мобилизации врачей, вопроса «с кем вы» даже не возникало, - объясняет зарубежным друзьям врач, жена директора Центра иудаики НаУКМА Елена Финберг . - На Майдане решается вопрос цивилизации. С одной стороны - западноукраинские ребята, которые уже третий месяц стоят на Майдане, интеллигенция, бизнесмены, студенты и их профессора, с другой - нелюди, садисты, гестапо. Они - сегодняшняя опора власти, ее лицо. Если победят последние - то и «еврейский вопрос» решится сам собой. Стоящие сегодня на Майдане, выступают « за нашу и вашу свободу» .Власть или народ?
Между тем, далеко не все еврейские организации выступили в поддержку таких ценностей. Из 15 всеукраинских еврейских журналов только один открыто осудил нападения силовиков на мирных демонстрантов. Известный правозащитник, диссидент, бывший советский политзаключенный Иосиф Зисельс, который с 1989 года возглавлял Совет национальностей Руха, объясняет это тем, что в условиях диаспоры евреи веками вынуждены были ориентироваться на центральную власть - просто чтобы выжить. Об этом говорит и известный историк Виталий Нахманович. «Так получилось, что мы все время жили рядом с украинским народом, но очень редко - вместе с ним. Потому что эта земля принадлежала кому угодно, кроме них самих, - пишет историк в Открытом обращении к евреям всего мира. - И мы, под действием естественного чувства самозащиты, всегда старались быть на стороне сильных, на страже власти, а значит - не на стороне украинской улицы. Но это также означало, что при любой попытке наконец-то сбросить чужеземное иго, мы становились одним из первых объектов стихийной ненависти или целенаправленной пропаганды. И снова мы обращались к властям, и снова попадали в тот же замкнутый круг». Виталий Нахманович приглашает этот «круг» разорвать и встать на защиту украинского народа: «Сегодня наше с вами слово очень много значит для этих людей и для всего мира. Кровью и пеплом Холокоста мы получили это право - говорить и быть услышанными».
Иосиф Зисельс, который возглавляет Ваад Украины, стремится донести до этнических сообществ или национальных меньшинств Украины месседж, что позиция «ориентации на власть» не всегда положительно работает на будущее самих же этнических сообществ. Тем более сейчас, когда речь идет не только о выборе политический, но и о цивилизационном будущем, о будущем детей и внуков всех граждан Украины, включая нацменьшинства. Одновременно посыл Зисельса направлен и украинцам, ведь Майдан имеет ярко выраженный национальный характер. «Важно, чтобы украинцы обратили внимание на национальные меньшинства, ведь около 20 процентов населения страны (около 10 миллионов человек) - национальные меньшинства, - говорит Иосиф. - Эти люди являются полноправными гражданами Украины, их этнические сообщества проживают здесь сотни лет. Однако в активных гражданских процессах вроде Майдана эти сообщества задействованы минимально». «Забудьте о Януковиче...»
В Тель-Авиве, перед посольством Украины, уже дважды проходили демонстрации израильтян. Выходцы из Украины и студенты с флагами Израиля и сине-желтыми знаменами скандировали: «Израиль за победу Майдана», «Долой диктатуру» и «Слава Украине - героям слава». В то же время президент Украинского библейского общества, член Всеукраинского Совета Церквей и религиозных организаций, баптистский пастор Григорий Комендант в интервью Религиозно-информационной службе Украины 18 января объяснял: «Я не вижу, что Россия собирается отпустить Украину. Россия останется сильным государством. То, что она поддерживает Сирию и Иран, говорит в пользу будущей коалиции этих и других стран, собранных против Израиля. Мы должны защищать Украину». Вероятно то, что , защищая Украину, мы определенным образом отводим опасность и от Святой земли.
О том, что нынешнюю украинскую власть поддерживает Москва, на днях откровенно заявил исполнительный директор Американского еврейского комитета Дэвид Харрис. « Мы - давние друзья Украины, и все время активно выступали за то, чтобы Вашингтон признал возвращение независимости Украины в 1991 году, - заявил Харрис. - Мы верим, что более тесное сотрудничество с ЕС и его институтами - верная дорога к светлому будущему и процветанию, укреплению демократических ценностей, действующих правовых норм, созданию зрелого гражданского общества и подотчетностью правительства».
А журналист и режиссер, уроженец Москвы, который ныне живет и работает в США, Викто Топаллер еще откровеннее спрашивает в своих текстах: «Вы действительно верите, что это «донецкая мафия Януковича сцепилась с гражданами, которые больше не хотят терпеть этот позор? Бросьте этих глупостей, как говорят в Одессе». Господин Топаллер напоминает, что «если Путину удастся (забудьте о Януковиче - он никто и звать никак) задушить жаждущих свободы людей, это будет страшным ударом не только для Украины, но и для всех бывших республик зловонный союза, по которому так скучает гэбэшный полковник» .КОММЕНТАРИЙ « УМ »
Абрам Торпусман, основатель Еврейской историко-этнографической комиссии, редактор Краткой еврейской энциклопедии (родился на Волыни, с 1988 - в Иерусалиме, Израиль) :
Сегодня я могу гордиться, что родился в этой замечательной стране. Впервые в истории - не только истории Украины - видим, что массовые беспорядки (с сотнями тысяч участников) происходит без грабежей, без ксенофобских инцидентов, ответственно и аккуратно. В революции участвуют жители Украины, не только этнические украинцы. Надеюсь, что «низкий профиль» ксенофобии на Майдане станет традицией для всей страны. Как бы не закончились революционные события - все украинцы и выходцы из Украины будут гордиться тем, что происходит сейчас, - даже потомки тех, которые не поддерживают революцию.
ПРЯМАЯ РЕЧЬ
« Майдан для меня - это выражение надежды на справедливость и правду. Для меня это надежда на то, что Украина станет свободной демократической страной. Мне хорошо на Майдане, там есть ощущение свободы и радости» , - говорит «УМ» известный художник, киевлянин Матвей Вайсберг, который с самого начала на баррикадах. Он майдановец «со стажем» - в 2004-м принимал участие в Оранжевой революции.
- Господин Матвей, что нового вы открыли для себя на Майдане?
- Что люди могут быть доброжелательными и внимательными друг к другу. Это то, что хотелось бы видеть каждый день в нашей жизни. Это модель нашей будущей Украины, которая возникнет, - надеюсь, - с помощью Майдана .
- В имперские времена многие делалось для того, чтобы разъединить людей по национальному признаку. Евреев убеждали, что украинцы - это «погромщики», а украинцев, что евреи - это «ростовщики». Станет Майдан платформой для отбрасывания стереотипов, для взаимопонимания?
- Так и есть. Там никто тебя не спрашивает - кто ты, откуда. Пришел - значит, нужен. Там действительно разрушаются стереотипы. Скажем, темнокожая девушка Антуанетта играет на рояле возле горсовета. Ее парень в соцсетях говорит, что это сильно повлияло на многих, кто до этого был не слишком дружелюбен к "цветным"... Я видел как на Майдан просился человек, который не снял с себя «георгиевскую ленточку». Видно было, что пришел с «антимайдана». Он взывал: «Братья, пустите» А ребята: «Какой ты нам брат, посмотри». Мужчина снял ленту и его впустили. Это же показательно...
- Много было шума вокруг «экстремизма» ...
- Мне что нравится: вот на Майдане появился антисемитский надпись. Мой друг тут же не поленился и замазал ее краской. Однако какие-то люди успели эту надпись сфотографировать и постили в интернете еще в течение месяца. Я им написал, что вместо того, чтобы тиражировать хлам, лучше бы написали как люди сами это стерли. Ведь вопрос не в том, что появляются такие вещи, а в том, как быстро Майдан на это реагирует. А он на самом деле самоочищается. Я уже писал, что Майдан - это сейчас самое безопасное место в Киеве и в Украине, в том числе и для евреев.
Мне неприятны некоторые лозунги - скажем, «Нация превыше всего». Я не согласен с людьми, которые их выкрикивают, - но я их не боюсь. Я боюсь тех, которые по ту сторону баррикад на Грушевского. Настоящая угроза фашизма засела в Межигорье и в администрации Президента. Я с детства усвоил формулу: Версаль против Коммуны. Межигорье - против живых людей, против народа.
- Можно сказать, что какой-то особой площадки для встреч, взаимоузнавания у нас еще не было. Все были разграничены, каждая община отдельно...- Можно и так сказать. Теперь мы увидели глаза друг друга, почувствовали плечо друг друга. Впрочем, был же Майдан 2004 года, если бы нет - и этого не было бы. Но этот Майдан другой, он дает надежду, что мы действительно свободная нация. По крайней мере к этому идем. И прийти можем через взаимопонимание всех людей, которые живут в Украине. Есть такое социологический опрос - человек быстро должен ответить на вопрос, кто он. Для меня то, что я гражданин Украины, сейчас стоит на первом месте.
http://umoloda.kiev.ua/number/2411/188/85781/
«Прийшов час позбавитися від старих міфів радянської пропаганди про українських націоналістів і Україну в цілому, — пише директор архіву Лос–Анджелеського музею Голокосту доктор Володимир Меламед. — Як і євреї, українці хочуть жити у власній країні, де зможуть вільно говорити українською мовою, зробити європейський вибір і, врешті, більше не бути під п’ятою у Росії». Науковець нагадує, що свого часу дуже мало політиків і держав підтримали національну ідею євреїв і створення держави Ізраїль. За своє майбутнє народ боровся фактично сам. Утім підтримка навіть кількох країн була вкрай важливою.
Сьогодні чимало відомих осіб і організацій із Заходу і Сходу, зокрема, єврейських, висловлюють свою підтримку Україні і Майдану. На самих майданах по всій країні — багато українських громадян єврейського походження. На тлі монотонного гулу про «антисемітизм і фашизм» наших повстанців, що транслюється по всьому світі з «червонозоряного» динаміка, все чіткіше окреслюється розуміння: в Україні зараз вирішується майбутнє не лише українців...
На боці добра
«Те, що відбувається тут, чимось нагадує масове паломництво хасидів до могили рабі Нахмана в Умані», — писали в фоторепортажі журналісти медіа–проекту «Київ єврейський» ще в середині грудня, відзначаючи добру організацію, хороші умови харчування і медичної допомоги. Поза тим, на київському Майдані справді чимало представників нашої єврейської спільноти. Скажімо, як пише відомий дослідник ксенофобії та антисемітизму В’ячеслав Ліхачов, це і тендітна викладачка їдишу з Києво–Могилянської академії, і знаний сходознавець з Академії наук, історики, архівісти, психологи. Багато хто iз закордонних знайомих допитується: чому вони «єднаються з бандерівцями». В’ячеслав Ліхачов пояснює, що чимало євреїв розділяють побоювання значної частини суспільства щодо зближення з Росією. Євроінтеграція для них, окрім економічного, має ціннісний вимір, адже Європа — це плюралізм і мультикультурність, повага до прав людини і до меншин.
Утім, як зазначає пан Ліхачов, є й особлива, єврейська, причина вийти на Майдан. Релігійні, чи просто виховані в національній традиції, євреї переконані, що мають брати участь у виправленні світу і захищати цінності справедливості й милосердя. «Мені хочеться думати, що серед найнятих владою бандитів, що нападають на протестуючих, євреїв немає, — пише дослідник. — Тому що продавати душу за двісті гривень, бити і залякувати громадських активістів — це не єврейські цінності». Відомий художник Олександр Ройтбурд днями написав у Фейсбуку: «Особисто для мене в цьому протистоянні вибір однозначний. Коли йде війна добра зі злом, я на боці добра. Цього вимагає від мене моя єврейська етика».
«Коли оголосили про мобілізацію лікарів, питання «з ким ви?» навіть не виникало, — пояснює закордонним друзям лікар, дружина директора Центру юдаїки НАУКМА Олена Фінберг. — На Майдані вирішується питання цивілізаційне. З одного боку — західноукраїнські хлопці, які вже третій місяць стоять на Майдані, інтелігенція, бізнесмени, студенти та їхні професори, з іншого — нелюди, садисти, гестапо. Вони — сьогоднішня опора влади, її лице. Якщо переможуть останні — то і «єврейське питання» вирішиться саме собою. Ті, що стоять нині на Майдані, обстоюють «нашу і вашу свободу».
Влада чи народ?
Тим часом, далеко не всі єврейські організації виступили на підтримку таких цінностей. Із 15 всеукраїнських єврейських часописів лише один відкрито засудив напади силовиків на мирних демонстрантів. Відомий правозахисник, дисидент, колишній радянський політв’язень Йосиф Зісельс, який із 1989–го очолював Раду національностей Руху, пояснює це тим, що в умовах діаспори євреї століттями вимушені були орієнтуватися на центральну владу — просто аби вижити. Про це говорить і відомий історик Віталій Нахманович. «Так вийшло, що ми весь час жили поряд з українцями, але дуже рідко — разом iз ними. Тому що ця земля належала кому завгодно, крім них самих, — пише історик у Відкритому зверненні до євреїв усього світу. — І ми, під дією природного чуття самозахисту, завжди намагалися бути на боці сильних, на сторожі влади, а значить — не на боці українців. Але це також означало, що за будь–якої спроби нарешті скинути чужоземне ярмо, ми ставали одним iз перших об’єктів стихійної ненависті чи цілеспрямованої пропаганди. І знову ми зверталися до влади, і знову потрапляли в те саме замкнуте коло». Віталій Нахманович запрошує те «коло» розірвати і стати на захист українців: «Сьогодні наше з вами слово дуже багато значить для цих людей і для всього світу. Кров’ю і попелом Голокосту ми отримали це право — говорити і бути почутими».
Йосиф Зісельс, який очолює Ваад України, прагне донести до етнічних спільнот або ж національних меншин України меседж, що позиція «орієнтації на владу» не завжди позитивно працює на майбутнє самих же етнічних спільнот. Тим паче зараз, коли йдеться не лише про вибір політичний, а й про цивілізаційний, про майбутнє дітей і внуків усіх громадян України, включно з меншинами. Одночасно посил Зісельса спрямований і українцям, адже Майдан має яскраво виражений національний характер. «Важливо, щоб українці звернули увагу на національні меншини, адже близько 20 відсотків населення країни (близько 10 мільйонів людей) — це національні меншини, — каже пан Йосиф. — Ці люди є повноправними громадянами України, їхні етнічні спільноти проживають тут сотні років. Проте в активних громадянських процесах на зразок Майдану ці спільноти задіяні мінімально».
«Забудьте про Януковича...»
В Тель–Авіві, перед посольством України, вже двічі відбувалися демонстрації ізраїльтян. Вихідці з України та студенти з прапорами Ізраїлю та синьо–жовтими знаменами скандували: «Ізраїль за перемогу Майдану!», «Геть диктатуру!» та «Слава Україні — героям слава!». У той же час президент Українського біблійного товариства, член Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, баптистський пастор Григорій Комендант в інтерв’ю Релігійно–інформаційній службі України 18 січня пояснював: «Я жодним чином не бачу, що Росія відпустить Україну. Росія залишиться сильною державою. Те, що вона підтримує Сирію та Іран, говорить на користь майбутньої коаліції цих та інших країн, зібраних проти Ізраїлю. Ми повинні захищати Україну». Вірогідно, що, захищаючи нашу землю, ми певним чином відводимо небезпеку і від Святої землі.
Про те, що нинішню українську владу підтримує Москва, днями відверто заявив виконавчий директор Американського єврейського комітету Девід Харріс. «Ми — давні друзі України, і активно виступали за те, щоб Вашингтон визнав повернення незалежності України в 1991 році, — заявив пан Харріс. — Ми віримо, що більш тісне співробітництво з ЄС і його інститутами — найправдивіша дорога до світлого майбутнього і процвітання, вкоріненого в демократичних цінностях, з діючими правовими нормами, зрілим громадянським суспільством і підзвітністю уряду».
А журналіст і режисер, уродженець Москви, що нині живе і працює в США Віктор Топаллер ще відвертіше питає у своїх текстах: «Ви справді вірите, що це «донецька мафія» Януковича зчубилася з громадянами, які більше не хочуть терпіти цей сором? Киньте цих дурниць, як кажуть в Одесі». Пан Топаллер нагадує, що «якщо Путіну (забудьте про Януковича — він ніхто і звати ніяк) вдасться задушити спраглих свободи людей, це буде страшним ударом не лише для України, а й для всіх колишніх республік зловонного союзу, за якими так скучає гебешний полковник».
КОМЕНТАР «УМ»
Абрам Торпусман, засновник Єврейської історико–етнографічної комісії, редактор Короткої єврейської енциклопедії (народився на Волині, з 1988–го — в Єрусалимі, Ізраїль):
Сьогодні я можу пишатися, що народився у цій чудовій країні. Уперше в історії — не тільки історії Украіни — бачимо, що масове заворушення (з сотнями тисяч учасників) відбувається без грабежів, без ксенофобських інцидентів, відповідально і акуратно. У революції беруть участь мешканці України, не тільки етнічні українці. Сподіваюся, що «низький профіль» ксенофобії на Майдані стане традицією для всієї країни. Як би не скінчилися революційні події — всі українці та вихідці з України будуть пишатися тим, що відбувається нині, — навіть нащадки тих, що не підтримують революцію.
ПРЯМА МОВА
«Майдан для мене — це вираження надії на справедливість і на правду. Для мене це надія на те, що Україна стане вільною демократичною країною. Мені добре на Майдані, там є відчуття свободи і радості», — каже «УМ» відомий художник, киянин Матвій Вайсберг, який від самого початку на барикадах. Він майданівець «зі стажем» — у 2004–му брав участь у Помаранчевій революції.
— Пане Матвію, що нового ви відкрили для себе на Майдані?
— Що люди можуть бути переважно доброзичливими і уважними один до одного. Це те, що хотілося б бачити щодня в нашому житті. Це модель нашої майбутньої України, яка постане, — надіюся, — з допомогою Майдану.
— В імперські часи багато робилося для того, щоб роз’єднати людей за національною ознакою. Євреїв переконували, що українці — це «різуни», а українців, що євреї — то «лихварі». Чи стане Майдан платформою для відкидання стереотипів, для пізнання і порозуміння?
— Так і є. Там ніхто тебе не питає — хто ти, звідки. Прийшов — отже, потрібен. Там справді руйнуються стереотипи. Скажімо, темношкіра дівчина Антуанетта грає на роялі біля міськради. Її хлопець у соцмережах говорить, що це сильно вплинуло на багатьох, хто доти був не надто доброзичливим щодо «кольорових»... Я бачив, як на Майдан просився чоловік, який не зняв із себе «георгіївську стрічку». Видно, прийшов з «антимайдану». Він волав: «Брати, пустіть!». А хлопці: «Який ти нам брат, подивись!». Чоловік зняв стрічку і його впустили. Це ж показово: Майдан добрий. Мені подобається гасло — «НеЗлий Майдан».
— Багато було шуму довкола «екстремізму»...
— Мені що подобається: ось на Майдані з’явився антисемітський напис. Мій друг тут же не полінувався і замастив його фарбою. Однак якісь люди встигли цей напис сфотографувати і постили ще впродовж місяця. Я їм написав, що замість тиражувати непотріб, краще б написали, як люди самі це стерли. Адже питання не в тому, що з’являються такі речі, а в тому, як швидко Майдан на це реагує. А він насправді самоочищується. Я вже писав, що Майдан — це зараз найбільш безпечне місце в Києві і в Україні, в тому числі і для євреїв.
Мені неприємні деякі гасла — скажімо, «Нація понад усе». Я не згоден з людьми, які їх вигукують, — але я їх не боюсь. Я боюся тих, які по той бік барикад на Грушевського. Дійсна загроза фашизму засіла в Межигір’ї і в адміністрації Президента. Я з дитинства засвоїв формулу: Версаль проти Комуни. Межигір’я — проти живих людей, проти народу.
— Можна сказати, що якогось особливого майданчика для зустрічей, пізнавання у нас досі не було — все було роз’єднано, кожна громада окремо...
— Можна і так сказати. Тепер ми побачили очі одне одного, відчули плече одне одного. Утім був же Майдан 2004 року, якби ні — і цього не було б. Але цей Майдан інший, він дає надію, що ми справді вільна нація. Принаймні до цього йдемо. І прийти можемо через взаєморозуміння всіх людей, які живуть в Україні. Є таке соціологічне опитування — людина швидко має відповісти на питання, хто вона. Для мене те, що я громадянин України, зараз стоїть на першому місці.
«Прийшов час позбавитися від старих міфів радянської пропаганди про українських націоналістів і Україну в цілому, — пише директор архіву Лос–Анджелеського музею Голокосту доктор Володимир Меламед. — Як і євреї, українці хочуть жити у власній країні, де зможуть вільно говорити українською мовою, зробити європейський вибір і, врешті, більше не бути під п’ятою у Росії». Науковець нагадує, що свого часу дуже мало політиків і держав підтримали національну ідею євреїв і створення держави Ізраїль. За своє майбутнє народ боровся фактично сам. Утім підтримка навіть кількох країн була вкрай важливою.
Сьогодні чимало відомих осіб і організацій із Заходу і Сходу, зокрема, єврейських, висловлюють свою підтримку Україні і Майдану. На самих майданах по всій країні — багато українських громадян єврейського походження. На тлі монотонного гулу про «антисемітизм і фашизм» наших повстанців, що транслюється по всьому світі з «червонозоряного» динаміка, все чіткіше окреслюється розуміння: в Україні зараз вирішується майбутнє не лише українців...
На боці добра
«Те, що відбувається тут, чимось нагадує масове паломництво хасидів до могили рабі Нахмана в Умані», — писали в фоторепортажі журналісти медіа–проекту «Київ єврейський» ще в середині грудня, відзначаючи добру організацію, хороші умови харчування і медичної допомоги. Поза тим, на київському Майдані справді чимало представників нашої єврейської спільноти. Скажімо, як пише відомий дослідник ксенофобії та антисемітизму В’ячеслав Ліхачов, це і тендітна викладачка їдишу з Києво–Могилянської академії, і знаний сходознавець з Академії наук, історики, архівісти, психологи. Багато хто iз закордонних знайомих допитується: чому вони «єднаються з бандерівцями». В’ячеслав Ліхачов пояснює, що чимало євреїв розділяють побоювання значної частини суспільства щодо зближення з Росією. Євроінтеграція для них, окрім економічного, має ціннісний вимір, адже Європа — це плюралізм і мультикультурність, повага до прав людини і до меншин.
Утім, як зазначає пан Ліхачов, є й особлива, єврейська, причина вийти на Майдан. Релігійні, чи просто виховані в національній традиції, євреї переконані, що мають брати участь у виправленні світу і захищати цінності справедливості й милосердя. «Мені хочеться думати, що серед найнятих владою бандитів, що нападають на протестуючих, євреїв немає, — пише дослідник. — Тому що продавати душу за двісті гривень, бити і залякувати громадських активістів — це не єврейські цінності». Відомий художник Олександр Ройтбурд днями написав у Фейсбуку: «Особисто для мене в цьому протистоянні вибір однозначний. Коли йде війна добра зі злом, я на боці добра. Цього вимагає від мене моя єврейська етика».
«Коли оголосили про мобілізацію лікарів, питання «з ким ви?» навіть не виникало, — пояснює закордонним друзям лікар, дружина директора Центру юдаїки НАУКМА Олена Фінберг. — На Майдані вирішується питання цивілізаційне. З одного боку — західноукраїнські хлопці, які вже третій місяць стоять на Майдані, інтелігенція, бізнесмени, студенти та їхні професори, з іншого — нелюди, садисти, гестапо. Вони — сьогоднішня опора влади, її лице. Якщо переможуть останні — то і «єврейське питання» вирішиться саме собою. Ті, що стоять нині на Майдані, обстоюють «нашу і вашу свободу».
Влада чи народ?
Тим часом, далеко не всі єврейські організації виступили на підтримку таких цінностей. Із 15 всеукраїнських єврейських часописів лише один відкрито засудив напади силовиків на мирних демонстрантів. Відомий правозахисник, дисидент, колишній радянський політв’язень Йосиф Зісельс, який із 1989–го очолював Раду національностей Руху, пояснює це тим, що в умовах діаспори євреї століттями вимушені були орієнтуватися на центральну владу — просто аби вижити. Про це говорить і відомий історик Віталій Нахманович. «Так вийшло, що ми весь час жили поряд з українцями, але дуже рідко — разом iз ними. Тому що ця земля належала кому завгодно, крім них самих, — пише історик у Відкритому зверненні до євреїв усього світу. — І ми, під дією природного чуття самозахисту, завжди намагалися бути на боці сильних, на сторожі влади, а значить — не на боці українців. Але це також означало, що за будь–якої спроби нарешті скинути чужоземне ярмо, ми ставали одним iз перших об’єктів стихійної ненависті чи цілеспрямованої пропаганди. І знову ми зверталися до влади, і знову потрапляли в те саме замкнуте коло». Віталій Нахманович запрошує те «коло» розірвати і стати на захист українців: «Сьогодні наше з вами слово дуже багато значить для цих людей і для всього світу. Кров’ю і попелом Голокосту ми отримали це право — говорити і бути почутими».
Йосиф Зісельс, який очолює Ваад України, прагне донести до етнічних спільнот або ж національних меншин України меседж, що позиція «орієнтації на владу» не завжди позитивно працює на майбутнє самих же етнічних спільнот. Тим паче зараз, коли йдеться не лише про вибір політичний, а й про цивілізаційний, про майбутнє дітей і внуків усіх громадян України, включно з меншинами. Одночасно посил Зісельса спрямований і українцям, адже Майдан має яскраво виражений національний характер. «Важливо, щоб українці звернули увагу на національні меншини, адже близько 20 відсотків населення країни (близько 10 мільйонів людей) — це національні меншини, — каже пан Йосиф. — Ці люди є повноправними громадянами України, їхні етнічні спільноти проживають тут сотні років. Проте в активних громадянських процесах на зразок Майдану ці спільноти задіяні мінімально».
«Забудьте про Януковича...»
В Тель–Авіві, перед посольством України, вже двічі відбувалися демонстрації ізраїльтян. Вихідці з України та студенти з прапорами Ізраїлю та синьо–жовтими знаменами скандували: «Ізраїль за перемогу Майдану!», «Геть диктатуру!» та «Слава Україні — героям слава!». У той же час президент Українського біблійного товариства, член Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, баптистський пастор Григорій Комендант в інтерв’ю Релігійно–інформаційній службі України 18 січня пояснював: «Я жодним чином не бачу, що Росія відпустить Україну. Росія залишиться сильною державою. Те, що вона підтримує Сирію та Іран, говорить на користь майбутньої коаліції цих та інших країн, зібраних проти Ізраїлю. Ми повинні захищати Україну». Вірогідно, що, захищаючи нашу землю, ми певним чином відводимо небезпеку і від Святої землі.
Про те, що нинішню українську владу підтримує Москва, днями відверто заявив виконавчий директор Американського єврейського комітету Девід Харріс. «Ми — давні друзі України, і активно виступали за те, щоб Вашингтон визнав повернення незалежності України в 1991 році, — заявив пан Харріс. — Ми віримо, що більш тісне співробітництво з ЄС і його інститутами — найправдивіша дорога до світлого майбутнього і процвітання, вкоріненого в демократичних цінностях, з діючими правовими нормами, зрілим громадянським суспільством і підзвітністю уряду».
А журналіст і режисер, уродженець Москви, що нині живе і працює в США Віктор Топаллер ще відвертіше питає у своїх текстах: «Ви справді вірите, що це «донецька мафія» Януковича зчубилася з громадянами, які більше не хочуть терпіти цей сором? Киньте цих дурниць, як кажуть в Одесі». Пан Топаллер нагадує, що «якщо Путіну (забудьте про Януковича — він ніхто і звати ніяк) вдасться задушити спраглих свободи людей, це буде страшним ударом не лише для України, а й для всіх колишніх республік зловонного союзу, за якими так скучає гебешний полковник».
КОМЕНТАР «УМ»
Абрам Торпусман, засновник Єврейської історико–етнографічної комісії, редактор Короткої єврейської енциклопедії (народився на Волині, з 1988–го — в Єрусалимі, Ізраїль):
Сьогодні я можу пишатися, що народився у цій чудовій країні. Уперше в історії — не тільки історії Украіни — бачимо, що масове заворушення (з сотнями тисяч учасників) відбувається без грабежів, без ксенофобських інцидентів, відповідально і акуратно. У революції беруть участь мешканці України, не тільки етнічні українці. Сподіваюся, що «низький профіль» ксенофобії на Майдані стане традицією для всієї країни. Як би не скінчилися революційні події — всі українці та вихідці з України будуть пишатися тим, що відбувається нині, — навіть нащадки тих, що не підтримують революцію.
ПРЯМА МОВА
«Майдан для мене — це вираження надії на справедливість і на правду. Для мене це надія на те, що Україна стане вільною демократичною країною. Мені добре на Майдані, там є відчуття свободи і радості», — каже «УМ» відомий художник, киянин Матвій Вайсберг, який від самого початку на барикадах. Він майданівець «зі стажем» — у 2004–му брав участь у Помаранчевій революції.
— Пане Матвію, що нового ви відкрили для себе на Майдані?
— Що люди можуть бути переважно доброзичливими і уважними один до одного. Це те, що хотілося б бачити щодня в нашому житті. Це модель нашої майбутньої України, яка постане, — надіюся, — з допомогою Майдану.
— В імперські часи багато робилося для того, щоб роз’єднати людей за національною ознакою. Євреїв переконували, що українці — це «різуни», а українців, що євреї — то «лихварі». Чи стане Майдан платформою для відкидання стереотипів, для пізнання і порозуміння?
— Так і є. Там ніхто тебе не питає — хто ти, звідки. Прийшов — отже, потрібен. Там справді руйнуються стереотипи. Скажімо, темношкіра дівчина Антуанетта грає на роялі біля міськради. Її хлопець у соцмережах говорить, що це сильно вплинуло на багатьох, хто доти був не надто доброзичливим щодо «кольорових»... Я бачив, як на Майдан просився чоловік, який не зняв із себе «георгіївську стрічку». Видно, прийшов з «антимайдану». Він волав: «Брати, пустіть!». А хлопці: «Який ти нам брат, подивись!». Чоловік зняв стрічку і його впустили. Це ж показово: Майдан добрий. Мені подобається гасло — «НеЗлий Майдан».
— Багато було шуму довкола «екстремізму»...
— Мені що подобається: ось на Майдані з’явився антисемітський напис. Мій друг тут же не полінувався і замастив його фарбою. Однак якісь люди встигли цей напис сфотографувати і постили ще впродовж місяця. Я їм написав, що замість тиражувати непотріб, краще б написали, як люди самі це стерли. Адже питання не в тому, що з’являються такі речі, а в тому, як швидко Майдан на це реагує. А він насправді самоочищується. Я вже писав, що Майдан — це зараз найбільш безпечне місце в Києві і в Україні, в тому числі і для євреїв.
Мені неприємні деякі гасла — скажімо, «Нація понад усе». Я не згоден з людьми, які їх вигукують, — але я їх не боюсь. Я боюся тих, які по той бік барикад на Грушевського. Дійсна загроза фашизму засіла в Межигір’ї і в адміністрації Президента. Я з дитинства засвоїв формулу: Версаль проти Комуни. Межигір’я — проти живих людей, проти народу.
— Можна сказати, що якогось особливого майданчика для зустрічей, пізнавання у нас досі не було — все було роз’єднано, кожна громада окремо...
— Можна і так сказати. Тепер ми побачили очі одне одного, відчули плече одне одного. Утім був же Майдан 2004 року, якби ні — і цього не було б. Але цей Майдан інший, він дає надію, що ми справді вільна нація. Принаймні до цього йдемо. І прийти можемо через взаєморозуміння всіх людей, які живуть в Україні. Є таке соціологічне опитування — людина швидко має відповісти на питання, хто вона. Для мене те, що я громадянин України, зараз стоїть на першому місці.