Віктор Шишкін: Україна за крок до втрати суверенітету

[показать]

 

Із суддею Конституційного Суду у відставці Віктором Шишкіним МИР публікував інтерв’ю ще влітку минулого року. Тоді наше видання, — до речі, першим серед вітчизняних ЗМІ — поговорило з Віктором Івановичем у день, коли він вже пакував речі у своєму службовому кабінеті.  Оскільки суддя КСУ Шишкін мав «окрему думку» щодо доцільності внесення змін до Конституції України, його швиденько «попросили» на вихід, тим більше, формальні підстави для цього були – пенсійний вік.

Своїй «окремій думці» Шишкін не зрадив. Кілька днів тому він оприлюднив «Вісім кроків до перемоги», тобто, озвучив, що маємо робити ми всі, аби не втратити державу. Ось що пропонує Шишкін:

• ВР має визначитися з правовим статусом конфлікту, що точиться на Сході та Півдні України, виходячи з об’єктивного стану речей.
• ВР має негайно і беззастережно ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду.
• ВР повинна створити парламентську комісію щодо визначення правового статусу так званих Мінських угод.
• ВР має невідкладно запровадити мораторій на застосування сили проти мирних протестів в Україні.
• Президент має відкликати з розгляду всі законопроекти, що стосуються внесення змін до Конституції. У випадку, якщо він негайно не відкличе всі свої законодавчі ініціативи щодо внесення змін до Конституції та імплементації Мінських угод, ВР має — згідно зі ст. 111 Конституції — негайно розпочати процедуру імпічменту.
• Виходячи із визнання того факту, що легітимність демократичних процедур парламентаризму в Україні майже маргіналізовано, ВР має ухвалити постанову про добровільний мораторій на будь-які законодавчі ініціативи з боку народних депутатів до моменту встановлення правового характеру воєнного конфлікту з Росією, міжнародно-правового статусу так званих Мінських угод та прийняти постанову про негайне та безумовне відкликання української делегації та членів так званої контактної групи з перемовин у Мінську.

Зрозуміло, що така позиція судді КС у відставці не знаходить «відгуку в серцях» ані мешканців Банкової, ані представників парламентської коаліції (хоча, чи вона, та коаліція, ще існує, — ще питання). Як наслідок – практично єдиним інформаційним майданчиком, де Віктор Іванович ще має право озвучувати свою точку зору та події, котрі відбуваються в країні, лишається його сторінка в Фейсбук. «Питання не в моїй особистій думці щодо цього процесу, — пише він, — Питання в загрозі суверенітету УКРАЇНИ.

Ніякі зміни до Конституції, навіть вкрай позитивні, не можуть сьогодні в умовах війни взагалі розглядатись, бо це реалізація політики Путіна.

Путін хоче свою агресію перевести на рівень внутрішнього громадянського конфлікту в Україні. Якщо Україна сама (а фактично під завуальованим тиском) змінює Конституцію, то значить, в неї все добре, Путін не агресор, з нього знімаються санкції. Він у шоколаді, якій йому приготував Порошенко».

Коли сьогодні Шишкін заходить у парламент – депутати більшості, опускаючи очі, намагаються обійти його стороною. З портфелем, набитим брошурами Конституції, законів, роздруківками аналітичних розвідок та його «Восьми кроків», мені особисто він нагадує рицаря, котрий пішов на вогнедишного дракона з дерев’яним списом. Хоча речі, про які застерігає Шишкін, насправді, дуже страшні й дуже реальні. Біда в тому, що наше суспільство ще поки не навчилося ставити самому собі запитання: «А що буде, якщо…». І думати над відповіддю.

Саме тому ми й вирішили поговорити з Віктором Івановичем. Можливо, після цієї розмови трохи більше людей зрозуміє в наскільки загрозливій ситуації сьогодні перебуває Україна. І, головне, хто в цій ситуації винен…

 

— Вікторе Івановичу, давайте почнемо з Мінських домовленостей, формат яких ви дуже різко критикуєте. Якщо вони не легітимізовані, як ви стверджуєте, то це означає, що ми плануємо змінювати Конституцію країни, опираючись на якісь міфічні домовленості, які укладені поза нормами національного та міжнародного права.

— Я особисто не вважаю «Мінськ-2» легітимним. Я не знаю, хто кого підштовхував до Мінського процесу, як і не знаю, з ким ми вели переговори в Мінську. Хто входив у так звану «тристоронньою групу»? Терористи Захарченко і Плотницький. Але ж ми ж самі їх назвали терористами. А потім сіли з ними за стіл переговорів? Хто у світі веде переговори з терористами? Я б ще зрозумів, якби ми вели прямі переговори із суб’єктами агресії, яка чиниться на території нашої країни, тобто, із Росією. А для цього ось цим товаришам (Шишкін показує рукою на двері, які ведуть до сесійної зали парламенту, ми із ним сидимо в кулуарах ВР – Г. П.), необхідно було визнати Росію агресором. Вони її визнали?

— Ні.

— От із цього і треба починати. А не визнали чому?

Мабуть, для Банкової Росія — не агресор.

А тут ціла фракція «імені Банкової» сидить. Та й весь парламент виконує завдання Банкової.

— Ви ж говорите з депутатами.

— Не говорю. Вони зі мною не спілкуються. Маю на увазі представників більшості.

Давайте пройдемося по заявам президента України, які стосуються ситуації на сході нашої країни. Головна теза, яку два роки повторює Порошенко: «Нам треба зупинити агресію. Тим часом у нас вже був «Мінськ-1», після якого було захоплено ще 17% територій Донецької та Луганської областей. Потім у нас був «Мінськ-2», після якого у нас захопили Дебальцеве.

І що це взагалі за формат «мирних переговорів»?

Або переговори ведуть із агресором, або — ведуть на лінії фронту, де домовляються бойові командири.

— Так у нас же не визначено – хто ж агресор. Із ким вести переговори?

— Ну так, а я про що вам кажу!

Росію необхідно визнати агресором і розпочати з нею офіційні переговори.

— Тобто, ви підштовхуєте мене до висновків, що Порошенко грає на боці Росії?

— Звичайно. Я стою на цих позиціях. Так, я не в захваті від поведінки Меркель, але хіба Порошенко запропонував їй якусь варіантність, якісь інші формати, окрім так званих «Мінських угод»? Ні.

Я спілкуюсь із людьми на Заході і знаю, що інших варіантів, окрім «Мінська» Порошенко перед Меркель не озвучував.

От якби Порошенко прийшов до Меркель і сказав: «Фрау Меркель, в України є варіанти «А», «В» і «С»,  серед них є і Мінський формат, вибирайте…»

— Знову ви мене примушуєте розшифровувати ваші слова. Тобто українська сторона не пропонувала європейській стороні жодних інших варіантів переговорного формату, окрім «Мінська»?

— Не запропонувала. Ми повертаємося до пропозиції Клімкіна і Банкової. Але, повторю, ніхто у світі не проводить із терористами переговори. Навіть Ізраїль. Тим часом підписанти «Мінська» поклали на Україну дуже серйозні обов’язки, які стосуються змін конституційного ладу країни. Це ж взагалі кошмар.

— З приводу змін до Конституції – це ж треба ще триста голосів набрати в парламенті.

— Почекай. Мене не цікавить – буде в парламенті 300 голосів, чи ні. Порошенко – Глава держави, Верховний головнокомандуючий і гарант Конституції. Чому він дурні пропозиціє підсовує парламенту?

— Може, він не зовсім усвідомлює наслідки?

— Тоді йому не варто бути президентом.

Розповім ще одну показову історію. У 1983 році американці десантуються на Гренаду, бо там стався комуністичний переворот. Аби зберегти хорошу міну при поганій грі,  американцям необхідно було зробити вигляд, що це не вони висадилися, а миротворчі сили Організації Американських Держав (є така військова організація країн Карибського басейну). Тому Білий дім щосили імітує, що тодішній президент Рональд Рейган ні сном, і духом не відає, що там на тій Гренаді відбувається.

Однак згодом один сенатор, критикуючи операцію на Гренаді, заявив – якщо президент володів повною інформацією і використав війська без згоди Сенату, значить, він злочинець і йому треба оголошувати імпічмент. А якщо президент і справді нічого не знав про військову операцію на Гренаді, то навіщо нам такий президент?

Не вмієш керувати країною? Іди к чортовій матері.

— А ви особисто як вважаєте – це по «нєдомислію» чи осмислено? Я не про Рейгана, я про Порошенка.

— Думаю, осмислено.

— Тобто, по вашому, якісь домовленості з Росією у нього існують? Які?

— Фантазувати я не буду. Аналізуйте і думайте самі.

— Ну хоча б скажіть, що чим ці ініціативи зі змінами до Конституції загрожують Україні?

— Уявімо, що завтра через парламент проходять будь-які зміни до Конституції. Повторю — будь-які. Навіть якщо особливий статус Донбасу засунуть в довгу шухляду. От я, приміром, Путін. Я приїжджаю, приміром, в ООН і кажу Володимиру Єльченку (новий представник України в ООН – МИР)— а чого ви до мене причепилися? Ви ж самі визнали, що в Україні нема умов воєнного стану, раз змінюєте Конституцію. Це не я! Це все «зелені чоловічки». А у мене руки чисті! Негайно знімайте з мене санкції!

— Ви хочете сказати, що президент Порошенко своєю політикою сприяє зняттю з Путіна всіх економічних санкцій?

— Так воно і є. Путін — чекіст, його вчили багатоходовим комбінаціям у школі КДБ. І він кожну свою партію розписує на кілька ходів уперед. І мені дивно, чому наш МЗС разом Банковою цю багатоходовку не бачать.

— Виглядає, що Путін заганяє Порошенко в якусь патову ситуацію.

Порошенко заганяє себе в таку ситуацію. Не патову, а  капітулянтську.

Мета Путіна — ліквідувати Україну як державу.

В будь-який спосіб – економічний, військовий, дипломатичний! Будь-який!

— Наступний пункт вашого плану — «Визначити правовий статус конфлікту». Тобто, назвати АТО війною?

— Хоча б агресією. А Україна — це країна, яка перебуває у стані оборони.

— У нас є підстави офіційно оголосити агресію з боку Росії ?

— Звичайно, у нас захоплений Крим. Цього недостатньо? Та якби росіяни захватили клаптик сто на сто метрів – це вже агресія. Вони перетнули наш кордон. Невже цього недостатньо?

— Чому цього не робиться?

— Не до мене питання. У своїй «Окремій думці» я вже писав про це:

«В законах України, актах ВР і Президента України безапеляційно констатується оцінка воєнних дій, що відбуваються в Україні упродовж 2014-2015 років такими термінологічними конструкціями як: війна, воєнна агресія, неприхована агресія, збройна агресія, безпосереднє воєнне вторгнення, ескалація збройної агресії, окупація, окупаційні сили, відсіч збройній агресії, бойові дії тощо».

Скажіть: значить, якщо читати закони, то у нас війна, воєнна агресія і окупація, а якщо доходить до необхідності назвати Росію агресором – то у нас «антитерористичні заходи». Це ж шизофренія чистої води. Однак на Банковій далеко не шизофреніки сидять. Вони не оголосили Росію агресором, і таким чином позбавили країну права будь-яких активних дій у відповідь.

— Наступна ваша вимога – негайно ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Але противники ратифікації говорять, що в умовах військового конфлікту цього робити не можна.

(на сайті ВР текст статуту Міжнародного кримінального суду викладено російською мовою «В соответствии с настоящим Статутом Суд обладает юрисдикцией в отношении следующих преступлений:

1.    a) преступление геноцида;

2.    b) преступления против человечности;

3.    c) военные преступления;

4.    d) преступление агрессии. — МИР)

— Але ж наш президент стверджує, що в Україні війни нема. Тоді він не дружить з логікою, говорячи, що Римський статут ратифікувати не можна. Виходить, можна?

Чи краще нам розібратися – у нас війна чи не війна?

Хочете один одеський анекдот? Старого єврея не випускають на ПМЖ за кордон. Викликають в райком. От він і питає партійних функціонерів: «Чому ви мене не випускаєте? Он керівники вашої партії взагалі за кордоном жили».

«Хто це за кордоном жив?», — питають в нього. «Як хто, — дивується єврей, — Дзержинський! Калінін! Ленін!», —  «Так Ленін давно помер!», — відповідають йому. «Ага, — каже єврей, — коли нам треба, то Ленін давно помер, а коли вам треба – то Ленін вічно живий!»

Отак і в нас. У нас то війна, то не війна – в залежності, як сьогодні треба Порошенку.

Добре, не треба ратифікувати Римський статут. Але тоді припиніть всю байду з конституційними змінами!

— Віктор Іванович, але якщо парламент, в якому ми зараз із вами знаходимося, за ці два роки не виконав  жодного із пропонованих вами пунктів, значить, депутати разом з президентом не збираються їх виконувати й у майбутньому!

— Якщо так — їх треба розганяти. Разом із президентом.

— Яким чином?

—  Народ нехай думає. Це ж він обрав такий парламент і такого президента.

— І, на ваш погляд, у нашого народу є потенціал «розігнати» їх усіх?

— Якщо в народу є воля – все вийде.

— Ви такі абстрактні речі говорите.

— Знаєш що, Янукович теж думав, що все це дуже абстрактні речі. А потім був змушений тікати вночі на вертольоті.

— Давайте начистоту: значить, ви не виключаєте палаючих шин на вулицях Києва?

— Не виключаю. Якщо до тих, хто сидить на Банковій, не доходить – доведеться й шини палити.

— Противники умовного «третього Майдану» кажуть, що такі події будуть грати на руку Москві.

— У нас вже все на «руку Москві» грає.

Вибори в два тури — на руку Москви.  Шишкін критикує – на руку Москви. Протести народу проти драконівських тарифів – на руку Москви. Свою бездіяльність і некомпетентність нема чого прикривати «рукою Москви».

Щоб залишити свою задницю у м’якому кріслі, вони готові все на «руку Москви» валити.

А може вони самі – це і є «рука Москви»? Може, той самий Порошенко і є агентом Кремля?

Я можу стверджувати лише одне. Якщо влада не прислухається до того, про що говорять люди, яким не байдуже майбутнє нашої країни — буде катастрофа. Україна вже за крок до втрати свого суверенітету.

Бесіду вела Галина Плачинда, видання МИР

Источник материала: Медиа Инфо Ресурс - МИР - Віктор Шишкін: Україна за крок до втрати суверенітету http://iamir.info/viktor-shishkin-ukrayina-za-krok-do-vtrati-suverenitetu/#ixzz409LJLp5v