Хай це звучить грубо, але донбасців, які приїжджають у Галичину, я вважаю не біженцями - а втікачами.
До нас утікають ті, хто останні 10 років тотально підтримували Януковича.
А я запитую: від кого біжите? Від своєї відповідальності за діяння своєї Партії регіонів? Від тих, кого ви своїм стадним голосуванням утримували біля корита?
І чи є гарантії, що поки донбаські жінки й діти обживаються на Галичині – їхні чоловіки не стріляють в українських хлопців?

Ворог прийшов до твоєї оселі, а ти замість того, аби з ним боротися, втікаєш на Галичину – і ще при цьому вимагаєш, аби галичани замість тебе ризикували життям, виганяючи твого кривдника.
Ну ви мене вибачте…Біженці чи втікачі з Донбасу?
Давайте подумаємо разом, хто вони: біженці – чи звичайнісінькі втікачі?Одна справа – коли зі Східної України на Західну приїжджають жінки з дітьми. А інша справа – коли "біженцями" є здорові двометрові бугаї, яким би лише футбол із пивом подивитись.

І виникає запитання: з якої радості наші хлопці повинні їхати за тисячу кілометрів боронити Донбас від ворога і помирати там – тоді як їхні мужики долають ті самі тисячу кілометрів у зворотньому напрямку?
Тому на запитання, сформульоване в першому реченні цього тексту, я відповідаю прямо: це – втікачі. Почнімо з того, що Женевська Конвенція про статус біженців (1951 р.) чітко говорить, що біженцем є той, хто змушений залишити межі своєї КРАЇНИ (!) через обгрунтовані побоювання за своє життя та безпеку.
Біженці з анексованого Криму – це справді біженці, оскільки вони формально полишили іншу країну (Росію). А от біженці усередині унітарної країни – це щось нове. Тому я відмовляюся називати біженцями моїх співвітчизників із Донбасу.
Вони в кращому випадку – переселенці, які вимушено міняють регіон проживання на кращий та комфортніший для себе. В гіршому випадку вони – втікачі. Різниця між переселенцями та втікачами очевидна.
Переселенці змінюють місце проживання в намірах знайти кращу долю.А втікачі знімають із себе відповідальність і претендують на статус жертви.
Я вважаю донбасців утікачами. З багатьма із них я спілкувався особисто і можу заявити, що в їх особі Галичина дає прихисток вірним виборцям Партії регіонів (за поодинокими винятками).

Звісно, я щиро співчуваю кожному, хто змушений полишити свою рідну домівку. Безумовно, це трагедія, і не кожному дано зрозуміти всю її глибину.Однак у цьому й полягає проблема з донбаськими утікачами. Вони залишають ворогові свою домівку і втікають – замість того, аби захищати її з усіх сил. Це – ганебно! Ворог прийшов до твоєї оселі, а ти замість того, аби з ним боротися, втікаєш стрімголов – і ще при цьому вимагаєш, аби твої сусіди за тисячу кілометрів мчали на допомогу і замість тебе ризикували життям, виганяючи твого кривдника.
Ну ви мене вибачте…

І тому я рішуче підтримую рішення мерії галицького міста Дрогобич, яка відмовилася приймати здорових чоловіків із Донбасу.Наполягаю на тому, аби всі міста Західної України прийняли аналогічне рішення.
Жінок і дітей – без сумніву, приймаємо і забезпечуємо всім необхідним. А от донбаські мужики нехай записуються у Нацгвардію чи зголошуються добровольцями – і в зону АТО.
Хай виганяють зі своєї землі усіляку нечисть, аби повернути своїх дружин та діточок додому, на очищену територію.

Настав час чітко сказати всім чоловікам Донбасу: це несправедливо, коли чоловіки з усієї країни воюють за Донбас ЗАМІСТЬ вас, а не РАЗОМ із вами.