Ліна КОСТЕНКО

* * *

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

Как жаль, Саша, что Ты плохо знаешь украинский. Это такие красивые стихи, аж до слёз.А при переводе это будет уже не то...

Ответ на комментарий Писанка # Весна в Душе всегда живет,
Но иногда мы забываем,
Что счастье в мире круглый год
И никуда не убегает...

Ответ на комментарий SVAROG001 # Ліна Костенко
***
Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю. Я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.

Ответ на комментарий Писанка # Какая в мире тишина,
Немая, полусонная,
Висит над городом луна,
Хорошая знакомая,
И пятна желтых фонарей
Кругами чертят землю,
И ветви старых тополей,
Заснеженные, дремлют.

Ответ на комментарий SVAROG001 # І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.