Відчувати біль... як дивно, та все це настільки байдуже. Тобі боляче, і тобі байдуже. Чи можливо таке?

Ти завжди думала, що люди - мов частини тіла... ніби очі й руки... Болить рука, - очі плачуть... Очі плачуть, - руки втирають сльози. Та все не так! Нажаль, не так.

Тобі боляче, боляче настільки, що навіть кричати не можеш. Ти шепочеш, та тебе зовсім ніхто не чує. Не чує рідна людина. Єдина на всьому світі... вона бачить тебе своїми очима, які вдивляються і.... знов не бачать. Тебе просто не існує... ти хочеш розчинитися в повсякденності, де все без кольору... бо кожний колір - це гарний настрій кожного, хто любить, жадає, бажає, домагається.... просто ЖИВЕ! Ти не вмієш ЖИТИ!!! І це твоя, і тільки твоя проблема. Ти не знаеш, що робити... як почати жити, коли болить... коли тобі реально байдуже до твого стану, - а сльози, вони самі по собі... це просто твій організм.

Дощ... хочеться дощ, роздягнутися, і нехай він омиє тебе від бруду, від болю... дощ, сльози - це вода. Це не боляче, просто холодно... холод, який і в тобі. Тому все в твоєму житті доволі гармонійно. Все так, як треба. Все, на що ти заслуговуєш. Чи зможеш ти жити с цим? Чи будеш ти спроможний подолати біль, чи вщухне він сам по собі?? Хто з вас залишиться, а хто піде? БАЙДУЖЕ!