Вони ще слухають... Акторе, говори!
Вони ще слухають — Ти щось хотів сказати.
Твоє лице для них — це тільки грим.
І сніг отой для них всього лиш вата.

Тож говори... Годинники — тік-так —
монолог часу впевнено повторюють.
Хвилина — і закінчиться спектакль.
Тоді уже всьому кінець, акторе.

Тоді, зборовши біль і переляк,
окинеш поглядом сумним порожню залу
й себе втішатимеш, що це лише антракт
і що хвилин ще вдосталь до фіналу.

Що глядачі повернуться ось-ось,
скуривши у фойє по сигареті,
і ти покажеш все, що не вдалось
тобі ні в першій дії, ні у третій.

Ти їх примусиш плакати... Отак!
Пожнеш овації гучні, сильніші грому...
Але давно закінчився спектакль,
і глядачі давно пішли... додому.


Григорій Чубай